Роман Шолохова «Піднята цілина» як дзеркало російської колективізації – шолохов Михайло

У романі М. А. Шолохова «Піднята цілина», як у дзеркалі, відбилися протиріччя й багатогранні події початку 30 – х років XX сторіччя: розкуркулювання, колективізація, нові відносини в селянському середовищі, у житті донського козацтва

Які ж характерні риси того нелегкого для нашої країни часу, епохи «великих потрясінь»?

Насамперед, відзначимо контрастність сприйняття «новим» людиною навколишньої дійсності: якщо не більшовик, те класовий ворог; якщо не бідняк, то кулак – знову ж ворог існуючого ладу. Таким чином, колірна палітра світосприймання включала лише два кольори – чорний і білий, без розрізнення відтінків і півтонів. Подібне примітивне, поверхневе відношення до происходящему на довгі роки визначило стереотипне відношення радянського читача до добутку Шолохова. Його роман сприймався як підручник по класовій боротьбі, допомога з колективізації, що, природно, виключало необхідність вдумуватися у внутрішній плин дії, пильно стежити за розвитком подій роману, вираженням авторської позиції. На першому плані більшовики, вони ж становлять ідейно – композиційний центр добутку. Цього було досить, щоб трактувати «Підняту цілину» однозначно.

чиДійсно роман Шолохова є таким простим для сприйняття й одноплановим в ідейному відношенні? Чи об’єктивна оцінка радянської літературної критики? Чи вірно, що «Піднята цілина» – «дзеркало» російської колективізації, або це відбиття пануючої ідеології, скороминущих віянь епохи неправди?

Звернемося до образів більшовиків у романі й спробуємо встановити, чи не так однозначні ці персонажі, як прийнято було вважати

Давидов і Нагульнов перебувають як би по різні сторони того величезного дзеркала, у якому відбилися протиріччя колективізації. Зіставляючи цих героїв, автор оголює цілий ряд соціальних, політичних, духовних проблем 30 – х років. Так, образ Давидова традиційно сприймалася як фігура однозначно позитивна, майже ідеальна. У його особі Шолохов висловлює співчуття «двадцатипятитысячникам» – тим, кому довелося організовувати перші колгоспи, ламаючи при цьому вікові традиції й погляди, ту першооснову, на якій стояв сільський мир. Таким чином, в «дзеркалі» автор відбив не ікону, не канонізований образ більшовика, яким малювала його Література того років, а живої людини з усіма його слабостями й недоліками

Одночасно із цим, на прикладі Давидова Шолохов показує трагедію людини, через обставини, що склалися змушеного переступити через себе в ім’я Ідеї. «Ми як солдати революції зобов’язані їй беззаперечно підкорятися», – повторює заучену формулу член бюро райкому Швидких. Таким чином, Давидов персоніфікує один з винтиков величезної ідеологічної системи, поставлених перед складним вибором: або «гнати верх до ста відсотків колективізації», або стати «ворогом трудового народу».

Схований план роману, те, що, звертаючись до заголовка твору, можна назвати происходящим «за дзеркалом», становить постійна внутрішня боротьба героя із собою. У підтексті шолоховского добутку постійно присутнє моральна проблема, адже, виконуючи роботу, «розцінювану по відсотку», за відхилення від якої випливають «досить неприємні… оргвыводы», Давидов одночасно придушує волю й свідомість селян, позбавляє їх природної для людини здатності мислитися

Паралельно із цим, у зображенні Давидова протягає схована авторська іронія. Багато деталей, пов’язані з характером і вчинками героя (неестетичне татуювання, поводження у флоті, рівень освіченості) часто викликають читацьку ворожість, а іноді навіть глузування. Інтрига з Лушкой характеризує Давидова не з найкращої сторони. Незнання сільського господарства – «до бика… з якої сторони треба зайтить» – людиною, спрямованою в село з метою відновлення господарства, також «працює» на деяке зниження образа цього персонажа

Отже, завдання Шолохова – Письменника – виявити протиріччя й проблеми одного явища, цілої епохи, всієї країни. У зв’язку із цим, поняття «дзеркало» можна розглядати і як спробу автора «Піднятої цілини» відбити ці протиріччя в художньому творі, дати їм етичну й історичну оцінку

Звернемося тепер до образа Нагульнова, що виступає протилежністю Давидову

Нагульнов – втілення щирої суті колективізації, ідеї «казарменого» комунізму. У вустах секретаря гремяченской осередку звучать типові для дій більшовиків дієслова: «ламати», «знищити», «роздавити», «перерізувати жили», «вирвати з коренем», «звільнити з життя». Згадаємо також, як надходить Нагульнов з Титом Бородіним: «… ми його позбавили голосу громадянства». Він писав у місто, домагався вищої справедливості, але «у центральних установах сидять на головних постах старі революціонери…».

Нагульнова можна назвати фанатиком революції, рабом ідеї: «У землю треба заритися, а всіх затягти в колгосп. Усе ближче до світової революції…». Однак герой одночасно й страшний, і небезпечний у своїх словах: «тисяч станови зараз дідів, детишек, бабів… Я їх з кулемета… усіх поріжу!»

Таким чином, і тут Шолохов не обійшов моральну сторону проблеми. Не випадково цей герой його самотній, не знаходить застосування своїм силам. Тому й скуповує він півнів по селу, улаштовуючи «небесні хорали», філософствує із Щукарем або зубрить англійські слова

Однак очевидно, що відношення автора до Давидова й Нагульнову не слід трактувати однозначно. Позиція письменника в романі складна й многопланова. Як розуміти загибель Давидова й Нагульнова: як вирок обом героям або гіркій об’єктивній необхідності? Можливо, краще загинути від кулі Половцева, чим сгинуть у таборі, адже Нагульнов і Давидов – саме з тих, кого незабаром тисячами буде поглинати ГУЛАГ. Шолохов співчуває своїм персонажам, визнаючись: «От і відспівали донські солов’ї дорогим моєму серцю Давидову й Нагульнову.

Можна зробити висновок про те, що герої шолоховского роману – діти свого часу, породження епохи «великих потрясінь», персонажі загального, єдиного портрета країни 30 – х років – однаково дороги авторові, як дороги будь – якому письменникові його герої

Однієї із центральних проблем роману є також проблема народу, болісно й важко розстається зі століттями непорушним правом приватної власності. Колективізація руйнувала почуття особистої власності, природне для людини

Дуже яскравими фігурами щодо цього виступають образи Кіндрата Майданникова, «зі сльозою й кров’ю» рвавшего «пуповину, що з’єднувала його із власністю»; і Тита Бородіна, що працювало день і ніч, «в одних холстинных штанях зиму й літо исхаживавшего».

Опис життя останнього викликає асоціацію з російською народною казкою про мужика, у якого взяли одну корову, а по весні до нього повернулися десять, з тією різницею, що Бородін нажив своїх биків власною нелегкою працею. Тому герой і заявляє райкомівським бюрократам: «Я був нічим і став усім…, за те я й воював… Та й радянська влада не на вас тримається».

Дуже показовий і пронизаний авторською іронією епізод з Колытьбой, у якого ноги мерзнуть на морозі, а бік горить на печі, якому лінь навіть повернутися – не те що працювати! Одночасно в цьому прикладі Шолохов виражає образу за народ, що як більшовики, так і представники старої влади (Половців, Лятьевский) уважають «табуном овець». «Той дрюк, без якої, – по образному вислові М. А. Булгакова, – не обходиться жодне велике починання на Русі», є в перших в образі трактора, яким треба «зачепити й вивести… з нестатку» селян; у других – у формі кривавого повстання

Символичен також епізод у степу (Нагульнов доганяє Бородіна, що квапиться продати биків), що відбиває складні відносини «нової» влади й народу: в одного в руках наган, в іншого – обріз. Так обоє героя відбиваються в єдиному дзеркалі однієї епохи…

Отже, роман М. Шолохова – своєрідний художній підручник історії, те першоджерело, звідки ми, сучасні читачі, довідаємося про події початку 30 – х років минулого століття, а не посібник із класової боротьби, по «знищенню заможного селянства як класу». «Піднята цілина» – це творче міркування письменника над долями країни, свого народу; це «дзеркало», у якому відбилися суперечливі події одного зі сложнейших періодів російської історії