Психологічна майстерність і художня досконалість новели М. Коцюбинського «Intermezzo»

Людська душа завжди цікавила всіх письменників. Але особливого звучання вона набула у творчості М. Коцюбинського. Він ніби зливається зі своїми героями і тим самим без видимих зусиль, у ненав’язливий спосіб навертає читача у свою віру, у світ своїх переконань та ідеалів.

Ці визначальні риси нової прози М. Коцюбинського були притаманні всьому художньому світу його героїв. Особливо по-новому вони розкрились у новелі «Intermezzo». Хоча критики й досі сперечаються щодо проблематики і жанрових особливостей твору. Безумовно, водночас це і соціально-психологічна, політична новела, і лірична симфонія, і лірична драма у прозі, і пейзажна новела, і філософський трактат. Це — своєрідна стенограма психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв. У ритмічному ключі у ній розповідається про людину, яку втомило місто, вона прагне усамітнення в кононівських полях. Митець сам трактує свій психологічний стан: «Я утомився, мене втомили люди… Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій».

Автор не конкретизує ні соціального стану свого героя, ні його професії. Людина втекла від людини, зробила собі перепочинок для втомленої душі.

Тому в зображальну систему новели М. Коцюбинський не вводить більше ніяких «людей», натовпу, гомону. Допоміжними образами-символами стають: «моя утома», «ниви у червні», «сонце», «три білих вівчарки» тошо. Характерно, що всі ці образи індивідуалізовані, як і людські постаті. Ліричний герой прагне спілкуватися з природою, безмежжям степу, «симфонією поля». І цей чистий, сонцесяйний світ природи є своєрідним прийомом — антитезою сірого і гамірливого світу міста.

Пейзажу новелі теж ніби оживає. Він відображає складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань.

Саме у пейзажі, за словами і. Франка, «якнайбільше живої крові і нервів самого автора. Природа — не статична, а динамічна — вся в русі і змінах настрою».

Якими чудовими художніми засобами М. Коцюбинський розкриває її чарівний світ! Згадаймо деякі з них, наприклад: «киплять… срібноволосі вівса», «пливе блакитними річками льон», «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл». Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює позитивний настрій, торкає в душі найпотаємніші струни, що звучать, як «співуча арфа», і водночас відроджує в ній те, що було приглушене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…»

Це спілкування з природою, краса і гармонія довкілля знову відроджує в душі ліричного героя потребу у спілкуванні з людиною. Рефрен «говори, говори!» підсилює неспокій в душі людини, він готовий до бою проти гнобителів. Своє місце у цій боротьбі патріот бачить у перших лавах: «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню…, шоб були блискавка й грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце и засвіти друге на небі». М. Коцюбинський виявляє солідарність зі своїм ліричним героєм, він упевнений — треба бути на передньому краю боротьби народу за правду і справедливість.