Москва у творчості Олександра Островського – Островський Олександр

А. Н. Островський – воістину московський драматург. Сучасники називали його «Колумбом Замоскворечья», та й сам він писав: «Я знаю тебе, Замоскворечье… Знаю тебе у свята й будні, у горі й радості, знаю, що діється й деется по твоїх широких вулицях і дрібних частих провулках». Так, це так. Але знав Островський не тільки Замоскворечье, але й всю Москву. Він пишався їй, уважав пам’ятником російської культури й слави. Один раз він запише: «Москва – патріотичний центр держави, вона недарма зветься центром Росії. Там древня святиня, там історичні пам’ятники… У Москві все російське стає зрозуміліше й дорожче…»

Островський завжди з гордістю підкреслював, що він «корінний житель Москви». Мабуть, відношення драматурга до цього міста найбільше повно виразив герой п’єси «Козьма Захарьич Минин – Сухорук»: «Москва нам корінь прочим містам… Москва нам мати!»

Життя героїв своїх майбутніх п’єс Островський знало не понаслышке. До дев’ятнадцяти років він сам жив у Замоскворечье. Батько драматурга якийсь час очолював установу, що займалася розглядом справ банкрутів. Сам Островський кілька років проробив у московських судах. Все це давало письменникові чудовий соціально – побутовий матеріал для майбутніх п’єс. Пізніше Островський визнавався: «Не будь я в такій колотнечі, мабуть, не написав би «Дохідного місця». Перша п’єса автора – «Картина сімейного щастя» – цілком присвячена Москві, як, втім, і ще 28 п’єс, серед яких такі шедеври російської драматургії, як «Свої люди – сочтемся», «На всякого мудреця досить простоти», «Одруження Бальзаминова». У п’єсах Островського відбита вся географія старої Москви, згадані всі її найважливіші пам’ятні місця, вулиці й провулки. На сторінках його добутків ми зустрінемо Сокольників, Гостиный двір, дзвіницю Івана Великого, Иверскую каплицю, Кузнецький міст, Каретний ряд і багато чого іншого. Деякі добутки описують історичне минуле столиці, одні із самих драматичних його моментів, наприклад, «Дмитро Самозванець і Василь Шуйский», «Воєвода». Але основна увага Островський приділяє побуту й вдачам своїх сучасників

Письменник починає свій шлях як послідовник Гоголя, прихильник ідей Бєлінського й Герцена, як представник «натуральної школи», а тому його цікавить життя простих людей, що населяли Москву. Головними діючими особами п’єс Островського стають представники купецтва. Драматург зумів угадати, що цей стан неминуче перетворюється в хазяїв життя в місті, а тому досліджує вдачі купецтва із граничною старанністю. Островський – Сатирик викриває неосвічених самодурів, дрібних і великих хижаків, сімейні відносини. Герої його п’єс найчастіше впевнені, що «людина комерційний» не може обійтися без обману й хитрості. Письменника обурює сваволя глави родини, з волі якого можна видати молоду дівчину за багатий старого («Картина сімейного щастя»), женити сина «насильницьким образом» («У чужому бенкеті похмілля»). У родинах купців панує страх жертв і сваволя самодурів («Отут вуж всі домашні йому в ноги повинні, так і лежати, а то лихо…»).

Велика увага приділяє Островський і опису чиновництва. Драматург створює образи неосвіченого й грубого Беневоленского («Бідна наречена»), обмеженого Бальзаминова, чиї мрії не йдуть далі блакитного плаща, «сіркою коня й бігунків» («Святковий сон – до обіду»), безсердечного й цинічного Гневышева, що перетворює бідну родичку у свою коханку («Богатые нареченої»), кар’єриста й казнокрада Вишневського («Дохідне місце»).

Звичайно, і купецтво, і чиновництво сприймаються письменником диференційовано. У таких п’єсах, як «Не у свої сани не сідай» і «Бідність не пороть», купецтво зображується як хоронитель споконвіку російських патріархально – релігійних вдач. Чиновники ж не завжди кар’єристи й здирники. Серед них зустрічаються бідні й чесні люди, що живуть на копійчану платню. Одні з них приречені на постійні позбавлення (Жадов з п’єси «Дохідне місце»), інші, не витримуючи потреби, роблять злочини й сходять сума (Кисельников із драми «Безодня»).

Відображаючи соціальні характери Москви, Островський протиставляє купецтву й чиновникам Москву трудову, демократичну. Представникам інтелігенції живеться нелегко, але вони ненавидять сваволю й насильство, стоять на позиціях служіння Батьківщині. «Суспільні пороки міцні, неосвічена більшість сильно. Боротьба важка й часто пагубна; але тем більше слави для вибраних: на них благословення потомства; без них неправда, насильство виросли б до того, що закрили б від людей світло сонячний», – переконує свою дружину Жадов.

Соціальні типи, виведені Островським, узяті драматургом з реального життя. Його п’єси – справжня енциклопедія російського життя другої половини XIX століття. Москва завжди буде вдячна своєму геніальному співакові. Але не тільки п’єси Островського принесли йому славу. Олександр Миколайович залишиться в історії як реформатор російського театру, творець демократичної національної драми. Не випадкове ім’я А. Н. Островського носить знаменитий Малий театр