Гоголівські традиції в романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» – Булгаков Михайло

М. А. Булгаков – талановитий російський письменник, що творив на початку XX століття. У його творчості особливо виділялася така тенденція російської літератури, як «боротьба із чортом». У цьому змісті М. А. Булгаков є як би продовжувачем традицій Н. В. Гоголя в зображенні чорта й пекла – місця його перебування. Сам автор говорив про роман «Майстер і Маргарита»: «Пишу роман про диявола». Традиції ж Гоголя яскравіше всього виявилися саме в цьому добутку письменника

Наприклад, у Гоголя в «Мертвих душах» околиці міста N з’являються перед нами як пекло – з його незрозумілою порою року, з його дрібними чортами, але сам диявол у відкриту не представлений. У Булгакова в його романі диявол зримо в дії, а конкретне місто Москва стає тимчасовим місцем його перебування. «Москва віддавала накопичений в асфальті жар, і було ясно, що ніч не принесе полегшення». Ну хіба це не адово пекло! День видався незвично жаркий, і в цей день з’явився Воланд, він як би приніс із собою цю жару

Ще в Булгакова є такий важливий момент, як опис місяця в небі. Герої постійно дивляться на місяць, і вона як би підштовхує їх на якісь думки й учинки. Иванушка кинув писати вірші, майстер, глянувши на місяць, приходив у занепокоєння. Вона присутня в романі, точно язичеська богиня. І разом з тим місяць – коло, а коло в Гоголя – символ вічності, незмінності, замкнутості що відбуває. Можливо, Булгаков за допомогою цієї деталі хотів показати, що в Москві зосереджено «всі те ж саме, що вже було в древні часи? Ті ж люди, характери, учинки, чесноти й пороки?

Або згадаємо сцену балу сатани. Це вже явне збіговисько чортів. Хоча ні, не зовсім чортів – скоріше «мертвих душ». Кінчені люди, уже навіть і не люди – нелюди, погань, мерці. Булгаков як би продовжив Гоголя: ті мертві душі, які Чичиков збирав, щоб «воскресити», тут зібрані й оживлені. У Булгакова головна умова пожвавлення, відродження душі – віра. Воланд говорить голові Берліоза: «Є серед них (теорій) і така, відповідно до якої кожному буде дано по його вірі». Після чого Берліоз іде в небуття. Він ніколи після смерті не потрапить на бал Воланда, хоч і грішив досить, щоб бути потім гостем на цьому моторошному торжестві, та й убитий він був за допомогою його підступу. От спосіб відродження душі, що пропонує Воланд: кожному буде дано по його вірі. І цей спосіб виявляється найдійовішим із всім, запропонованих і Гоголем, і Булгаковим

Є тут ще один момент глобальної подібності – гра в шахи Воланда й Бегемота нагадує партію в шашки Ноздрева й Чичикова. Бегемот теж шахраює. Його король по подмигиваниям «зрозумів, нарешті, чого від нього хочуть, раптом стягнув із себе мантію, кинув неї на клітку й утік з дошки». Але тим самим Бегемот, на відміну від Ноздрева, визнає свою поразку. Цю гру можна розглядати як символічний двобій між добром і злом, але зло через «зрадництво» Бегемота перемагає.. Це схований натяк на зрадництво Пілата й розп’яття Иешуа. Але зло не панує у світі безроздільно, і сріблиста місячна дорога символізує собою вічність добра

От коротенько, мабуть, ті основні паралелі, які можна провести між «Мертвими душами» Н. В. Гоголя й романом Булгакова «Майстер і Маргарита», створеним значно пізніше, однак обладающим тої читача, що же силоміць впливу на, що й великий утвір російського генія XIX століття