Аналіз вірша Мандельштама “Умивався вночі надворі…” – Мандельштам О. Э

Вірш заснований на реальних фактах: Осип Мандельштам дійсно восени 1921 року, перебуваючи в місті Тифлисе, вийшов уночі у двір і умився водою з величезної бочки, у якій відбивалося зоряне небо: «Твердінь сіяла блакитними зірками».

Для звичайної людини не було б нічого значного, але поет, зумів розглянути «зоряний промінь, як сіль на сокирі». Харківський журнал «Прийдешні дні» так і не представив цей добуток вдячним читачам, залишивши його для прийдешніх днів, тому що не змогли зрозуміти місцеві чиновники, причому тут сокира й невідомо звідки сіль узялася

Спробуємо розібратися в тім, що ж мав на увазі автор, звернувшись до джерела, у якому сказане: «Ви сіль землі». Слова, вимовлені Ісусом Христом і адресовані його учням, пізніше неодноразово використовувалися в художній Літературі. У них закладений глибокий філософський зміст про духовні якості людини, що своїм бездоганним поводженням і гідним прикладом покликаний зробити навколишній світ краще.

Можлива також і більше традиційне трактування образа, що виник під враженням у той час отриманих автором вірша звісток про загибель близьких йому людей: Олександра Блоку й Миколи Гумилева. Доречним стає символ знаряддя страти, а сіль на ньому залишилася після висохлої сльози, що впала на вістря сокири

У контексті вірша небо й земля об’єдналися, відбиваючись на поверхні води й викликаючи у свідомості поета чіткі асоціації. Посланник небес – зоряний промінь, що несе космічну інформацію, попадає в полон замкнутого земного простору: «На замок закриті ворота, і земля по совісті сувора». Але його поява й неминуча загибель, на поверхні землі залишає слід, заради якого й відбувалася ця його добровільна жертва. Немов на полотні картина художника, виникає образ божого суду й вищої правди, які не залежать від поточних земних подій: «Чистіше правди свіжого полотна навряд чи де відшукається основа».

Темніє, остигаючи від нічної прохолоді, у бочку студена вода. У тій воді, відповідно до законів фізичного миру, розчиняється й тане сіль, а разом з нею: «Тане в бочку, немов сіль, зірка». Смерть примиряє й очищає все, що здавалося суперечливим, складній і непорівнянним на землі, як підсумок і фінал усілякої земної суєти й плутанини. Лихо як і раніше має солоний присмак зліз людських: «Чистіше смерть, соленее лихо», але завдяки цьому щось відбувається з людьми, суспільством, планетою, тому що ніщо не випадкове й не дарма.

Закінчується вірш гімном у славу тих, хто приносить спокутну, очисну жертву, щоб стала «земля правдивей і страшнее».