Художній метод у драмі “Гроза” Островського – Островський Олександр

“Художність, наприклад, хоч би в романісті, є здатність до того ясно виразити в особах і образах роману свою думку, що читач, прочитавши роман, зовсім так само розуміє думка письменника, як сам письменник розумів її, створюючи свій добуток – так писав Ф. М. Достоєвський у статті “Про мистецтво”. До сказаного можна додати те, що добуток будь – якого жанру й стилю тільки тоді є зробленим і закінченим, коли воно має органічну єдність форми й змісту

Островський протягом своєї літературної діяльності испробовал безліч областей: почав він з написання нарисів і навіть складав вірші, пізніше всі частіше став звертатися до драматургії, причому він створював п’єси з різною тематикою – як комедії, так і історичні й психологічні добутки виходили з – під його пера. Незважаючи на цю розмаїтість, Островський все – таки віддавав перевагу написанню п’єс. Саме в них його художній метод, художність його добутків досягла піка свого розвитку

По підрахунках дослідників, за 40 років творчості він склав близько 50. Початок його літературної діяльності довелося на 60 – е рр., коли багато російських письменників стали покладати більші надії на театр як виховну силу. Зміцнення драми на російській сцені вимагало залучення до себе уваги глядача. Для цього був необхідний герой, який би викликав співчуття своєю боротьбою й відрізнявся б від досвіду попередніх поколінь письменників

Островський не зміг знайти такого героя серед чоловіків, і центральним персонажем його п’єс стає жінка (такі п’єси “Гроза”, “Безприданниця”, “Без вини винні”). І дійсно, оглянувшись назад, з неабиякою часткою впевненості можна сказати, що таких героїнь, як у п’єсах цього драматурга, у творчості відомих на той час письменників ще не зустрічалося

Твір Островського не є “п’єсами для читання”, вони написані тільки для театру, для показу на сцені й тому, напевно, у книзі не відразу видно те, що легко розуміється із залу

Очевидно одне: твору Островського реалістичні й деякі критики навіть уважають, що така кількість побутових подробиць, яке зустрічається в його п’єсах, неприпустимо для сцени, що це порушує її закони. Але, як показує практика, ці подробиці були необхідні. Островський першим у Російській літературі звернувся до миру купців, і для того, щоб познайомити читача з невідомими йому раніше героями, потрібно було до дрібних подробиць описати побут і вдачі цього стану, інакше б існувала можливість невірного тлумачення глядачем того, що ж хотів донести до нього драматург своїм добутком, в особі нового героя. Це було головним принципом творчості письменника

Дійсність, з якої художник черпає змістовний матеріал, – це “життя без початку й кінця” (по вираженню А. А. Блоку). А художній метод, цей досить складний літературознавчий термін, можна тоді пояснити як той спосіб, яким автор передає цю дійсність у своєму добутку; це загальний принцип творчого відношення художника до пізнаваній їм дійсності. Іншими словами, це те, як він “перестворює”, переосмислює й трансформує у своїй свідомості навколишній його мир, реальність. І тем оригінальніше художній метод Островського в драмі “Гроза”, що предметом авторського інтересу, а, отже, і відображення, став образ, що раніше не був присутнім у добутках росіян письменників

Так, в “Грозі”, зобразивши, наприклад, сцену, коли Кабанова “пиляє” свого сина, а заодно й невістку (причому, без очевидного на те приводу, як звичайно вона це робить), Островський передав атмосферу побуту купецької родини, де хтось велить, а хтось змушений підкорятися в силу свого положення. По тимі часам це була звичайна ситуація. Тобто автор не показує нічого несподіваного, з ряду геть вихідного; життя в Калинове тече розмірено, за своїми законами, і навіть смерть Катерины в якімсь ступені в порядку речей – відомо, що самогубства в цьому середовищі були нерідкі, а це змушує задуматися: а чи могла взагалі Катерина знайти інший вихід?

Позначені особливості цієї п’єси наводять на міркування про її жанр. Багато дослідників розглядали цю проблему, і, у цілому, можна виділить дві тенденції. Одні називають “Грозу” соціально – побутовою драмою. Для таких добутків характерні численні побутові подробиці, увага до деталей, рівний розподіл уваги глядачів між героями

Інші дослідники вважають “Грозу” трагедією. Сам Островський назвав її драмою, але припускають, що це була лише данина традиції, оскільки вся попередня Література не мала прикладів трагедії, учасниками якої були б не історичні діячі. Та й саму п’єсу варто розглядати не на рівні протиріч між свекрухою й невісткою, а як зіткнення в їхній особі двох епох. Тоді визначення “трагедія” цілком виправдана стосовно “Грози”.

Хоча не виключено, що п’єса була задумана Островським саме як типова драма в межах купецького стану на прикладі однієї родини, але в міру написання переросла в картину протистояння поколінь. Тобто через любовно – побутовий конфлікт був показаний епохальний перелом, що відбувається в народній свідомості

Реальне життя виявилося сильніше патріархального укладу Кабанихи (її мир – те теж валить – спочатку Катерина, а потім і Тихін виходять з – під контролю), але й сильніше ілюзорного миру ідеальної моральності Катерины. І, як уже говорилася, її приватна доля набула суспільно – історичного сенсу, оскільки виразила стан народної свідомості на переломі епох