Короткий зміст Морфій ("Записки юного лікаря") Булгаков М. А

Повість М. Булгакова Морфій – ні що інше, як мир, показаний нам через сприйняття лікаря.

Головний герої повести – Бомгард, лікар, від імені якого ведеться оповідання, і ще один ворог, колега, Сергій Поляків.

Дія відбувається в 1917 році, час смути, революції, надій і втрат. Повість починається з оповідання доктора Бомгарда, зненацька переведеного із глухої ділянки без електрики в маленьке містечко з більше оснащеною лікарнею. Радості Бомгарда немає межі: я більше не ніс на собі фатальної відповідальності за все, що не трапилося, за грижі, запалення, неправильні положення при пологах. Однак йому сниться його колишня ділянка, стогони хворих, і він замислюється про те, хто ж зараз на його місці, у нещасливій, закутковій ділянці?!

Один раз під час чергування доглядальниця приносить Бомгарду лист. Судячи зі штемпеля, лист виявляється з колишньої ділянки Бомгарда. Автор листа – колега й колишній однокурсник Бомгарда – Поляків, просить терміново приїхати Я важко й недобре занедужав. Допомогти мені комусь, та і я не хочу не в кого шукати допомоги, крім Вас. Бомгард вирішує їхати, навіть відпрошується в головного лікаря, лягаючи спати, мучається сумнівами, чим же хворий Петров: рак? Сифіліс? Всю ніч Бомгард не спить, а на ранок… привозять тіло доктора, що застрелився, Полякова. У передсмертній записці, що знаходять, Поляків пише, що не буде чекати Бомгарда, він роздумав лікуватися. У листі – записці він застерігає інших: Будьте обережні з білими, розчинними у воді кристалами. Поруч із листом знаходять загальний зошит, що виявляється щоденником. Бомгард читає щоденник Полякова, про що М. Булгаков оповідає далі. Із щоденника Полякова читач довідається, що Поляків поїхав у глуху ділянку тому, що йому огиднули всі люди, а більше інших – його дружина Амнерис, оперна співачка, що кинула його після року спільного життя. Люди, що оточують доктори Полякова й у ділянці, теж, абсолютно не викликають його симпатій, вона постійно хмурий і мовчазний. Більше інших йому подобається фельдшерка Ганна Кирилівна, він неї називає дуже милої. Якось уночі в нього трапляється нестерпний приступ шлункового болю, хоча він здоровий він зеленіє й Ганна Кирилівна впорскує Кирилу морфій. Біль проходить, а доктор подумки називає благодійник того, хто перший витяг з макових голівок морфій. Наступного дня біль повторюється, і Поляків вирішується знову впорснути собі залишок морфію. Потім, як тільки його починає мучити досада із приводу вчинку його дружини, він знову звертається до морфію. Незабаром Ганна Костянтинівна стає таємною дружиною Полякова. Поляків починає звикати до морфію, а Ганну заспокоює тим, що говорить, начебто в нього дуже сильна воля. Але Ганна відмовляється розводити докторові морфій – він же сам цього робити не вміє; вона ховає від нього ключі від комори, де зберігаються наркотичні речовини, але Поляків выманивает ключі. Доза морфію збільшується з кожним днем. Кількість ін’єкцій теж. Причому сам Поляків переконаний, що здатно кинути це в будь – яку мінуту. Вага його падає, вона стає блідим, а в періоди між дозами Поляків нестерпно зол, ненавидить всіх і все. Варто тільки прийняти морфій, як наступає блаженство й спокій. Поляків боїться одного: довідаються інші лікарі по руках, що трясуться, і розширеним зіницям. Але це неминуче відбувається. Його відправляють у лікарню, з якої він збігає, попередньо укравши з незамкненої шафи кілька склянок з морфієм, вертається в ділянку, продовжує колоти морфій. До цього часу доктора починають відвідувати галюцинації: чуються голоси, увижаються тіні, а один раз він бачить літаючу бабусю в жовтій спідниці. У теж час він усе більше усвідомлює, як лікар, що вилікувати не в силах. Передостанній запис у щоденнику говорить: Люди! Хто – небудь допоможе мені? А в останньому записі Поляків сам собі зізнається: Ганебно було б хоч мінуту длить своє життя.

У п’ятої й заключної частини повести Морфій М. Е.Булгаков пише, що записки доктора були опубліковані Бомгардом через десять років після його смерті, але своє значення й силу зберегли