Психологiчна роль образу селянина у розкриттi головної iдеї новели Михайла Коцюбинського "Intermezzo"

 
Новела "Intermezzo" була написана М. Коцюбинським вiдразу пiсля революцiї 1905-1907 рокiв, коли в Українi панував час iдейних хитань i нерозв'язаних соцiальних проблем. Його особливостi позначилися i на свiдомостi, i й на всьому життi людей, особливо - дiяльних учасникiв революцiйних подiй.
Одного з них М. Коцюбинський робить головним героєм своєї новели. Письменник був видатним майстром психологiчної характеристики персонажiв. Саме через показ внутрiшнього стану героя новели, через його самоаналiз досягає письменник найбiльшого висвiтлення, розкриття iдейного змiсту "Intermezzo". Ми бачимо надломлену, стомлену життям людину у кризовий час, коли його песимiзм примусив покинути мiсто, щоб усамiтнитися: "Я утомився", "Мене втомили люди". Але й насамотi його переслiдують жертви терору: розстрiлянi, повiшенi...
Та наступного ранку, пiсля цiєї жахливої ночi видiнь й спогадiв, герой поринув у свiт природи, яка оновлює його душу. На мою думку, опис змiни стану героя пiд впливом краси навколишнiх краєвидiв, сонця, землi, поля Коцюбинський використовує не випадково. Так, я згоден: природа дiйсно здатна оновити людину. Та менi здається, що природа з її життєдайною силою є в новелi передвiсником зустрiчi героя з чимось таким же могутнiм i прекрасним у своєму єствi, як i вона сама.


I така зустрiч вiдбувається! Перед нами постає другий персонаж, який своєю розповiддю примушує мiського iнтелiгента-демократа, що втомився вiд людей, змiнити свою позицiю: "Прощайте. Йду помiж люди. Душа готова, струни тугi, наладженi, вона вже грає..."
Хто ж вiн, цей простий селянин, що вiдiграв таку важливу роль у переломi психологiчного стану головного героя? Це вiн, образно кажучи, покликав нашого героя, що гнiтився тягарем спогадiв трагiчних подiй часу революцiї, до нової дiяльностi. Це вiн, на мою думку, i є уособленням тiєї народної сили, що надихала передових синiв України на боротьбу за кращу її долю.
Iз коротких свiдчень селянина видно, що цей простий чоловiк досить полiтично розвинений. Вiн уже усвiдомив, що голими руками землю взяти не можна. За участь у спробi здобути землю вiн вiдбув рiк у тюрмi i тепер ще знаходиться пiд суворим наглядом станового. Його щиро обурює те, що мiж своїми людьми немає єдностi, скрiзь панують ворожнеча, зрада й продажнiсть: "Найближча людина готова продати", "Мiж людьми, як мiж вовками". I от уже головний персонаж-iнтелiгент переймається гнiвом селянина, бо його душа, ранiше скам'янiла вiд розпачу i втоми, вже прокинулась, розбуджена зустрiччю з природою, трепетно розкрилась назустрiч сонцю. Вiн вибухає пiднесеним, поетичним закликом: "Говори, говори. Розпечи гнiвом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грiм. Освiжи небо i землю. Погаси сонце й засвiти друге на небi. Говори, говори..." Iдейний пафос усього твору виражається через символiчнi образи заклику: блискавка, грiм, сонце. Цей пафос ми вбачаємо у вольовому прагненнi громадсько-полiтичного дiяча здiйснити корiннi змiни в суспiльному життi.
Отже, образ селянина має у новелi надзвичайно важливе i велике психологiчне навантаження, бо в ньому, на мiй погляд, сконцентровано образ простого українського народу заради якого, власне, i присвячува ли революцiйнiй дiяльностi своє життя передовi iнтелiгенти-демократи.
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы