Розкриття внутрiшнього свiту маленької людини в оповiданнi "Маленький грiшник" Михайла Коцюбинського
Серед творiв Коцюбинського своєрiдне мiсце посiдає оповiдання "Маленький грiшник" (1893). У ньому змальовано життя знедолених дiтей мiста. В оповiданнi яскраво виявилась одна з особливостей стилю письменника: вмiння знаходити життєво правдивi, промовистi деталi для психологiчної характеристики героя.
Головний герой твору Дмитрик - життєрадiсний, допитливий,
з добрим серцем, чистою душею хлопчик. Живе вiн разом зi своєю матiр'ю в душнiй низькiй хатi, що по самi вiкна влiзла в землю. Ярина терпить зi своїм сином злиднi. Вона - "слаба, не слаба - увесь день мусить носити воду, заробляти на хлiб". Про нужденне життя цiєї трудiвницi свiдчить i одяг її сина: "На Дмитриковi була стара материна юпка з клаптиками вати, що висiли крiзь дiрки з пошарпаної одежини, довгi рукава телiпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одiрваним козирком".
Мати ходила на поденщину, а Дмитрика залишала в непривiтнiй хатинцi та наказувала не виходити на двiр. Але вiн не мiг всидiти, його вабило на сонячну вулицю, до дiтвори. Серце його постiйно бентежать суперечливi почуття. Хлопчик не хотiв iти всупереч волi матерi. "Це тепло, ця немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечiнь, на волю..." Дмитрик часто залишав похмурi стiни кiмнати, зникав на вулицi. А там вiн почав робити все, чого його навчив безпритульний Гаврилко: жебрачив, крав, палив цигарки. Маленький Дмитрик вiдчував, що погано чинить, але хибнi обставини життя були сильнiшими за волю дитини.
Для розкриття характеру, настрою свого героя письменник вдало використовує пейзаж. На початку оповiдання картина чудового зимового ранку є контрастом до тих тяжких умов, у яких живе хлопчик з матiр'ю. Дмитриковi було сумно, жаль хворої матерi, але як тiльки вiн опинявся гарної весняної днини надворi, настрiй його, попереднi думки змiнювались. Хлопчик ставав веселим, життєрадiсним, бо: "Сонячко грiло... небо синiло в високостi чисте, безхмарне, струмочки жебонiли щось межи собою, по снiгу плигали жовтобрюшки та снiгурi".
Дмитрик - натура тонка, вразлива. Смерть матерi глибоко схвилюва ла його. I хоч жахливi умови життя травмували душу хлопчика, проте ми вiримо, що вiн не пiде далi шляхом Гаврилка, бо починає усвiдомлювати всю згубнiсть цього шляху; з нього виросте чесна, працьовита людина.
Головний герой твору Дмитрик - життєрадiсний, допитливий,
з добрим серцем, чистою душею хлопчик. Живе вiн разом зi своєю матiр'ю в душнiй низькiй хатi, що по самi вiкна влiзла в землю. Ярина терпить зi своїм сином злиднi. Вона - "слаба, не слаба - увесь день мусить носити воду, заробляти на хлiб". Про нужденне життя цiєї трудiвницi свiдчить i одяг її сина: "На Дмитриковi була стара материна юпка з клаптиками вати, що висiли крiзь дiрки з пошарпаної одежини, довгi рукава телiпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одiрваним козирком".
Мати ходила на поденщину, а Дмитрика залишала в непривiтнiй хатинцi та наказувала не виходити на двiр. Але вiн не мiг всидiти, його вабило на сонячну вулицю, до дiтвори. Серце його постiйно бентежать суперечливi почуття. Хлопчик не хотiв iти всупереч волi матерi. "Це тепло, ця немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечiнь, на волю..." Дмитрик часто залишав похмурi стiни кiмнати, зникав на вулицi. А там вiн почав робити все, чого його навчив безпритульний Гаврилко: жебрачив, крав, палив цигарки. Маленький Дмитрик вiдчував, що погано чинить, але хибнi обставини життя були сильнiшими за волю дитини.
Для розкриття характеру, настрою свого героя письменник вдало використовує пейзаж. На початку оповiдання картина чудового зимового ранку є контрастом до тих тяжких умов, у яких живе хлопчик з матiр'ю. Дмитриковi було сумно, жаль хворої матерi, але як тiльки вiн опинявся гарної весняної днини надворi, настрiй його, попереднi думки змiнювались. Хлопчик ставав веселим, життєрадiсним, бо: "Сонячко грiло... небо синiло в високостi чисте, безхмарне, струмочки жебонiли щось межи собою, по снiгу плигали жовтобрюшки та снiгурi".
Дмитрик - натура тонка, вразлива. Смерть матерi глибоко схвилюва ла його. I хоч жахливi умови життя травмували душу хлопчика, проте ми вiримо, що вiн не пiде далi шляхом Гаврилка, бо починає усвiдомлювати всю згубнiсть цього шляху; з нього виросте чесна, працьовита людина.
