Ідейно – художня своєрідність п’єси Максима Горького “На дні” – Горький Максим

Чим пояснити той факт, що інтерес до п’єси “На дні” от уже друге сторіччя не вгасає?” В історії російської культури чимало імен, відомих усьому світу. Серед них гідне місце займає ім’я М. Горького. Як художник, він збагатив світову літературу новими темами, сюжетами, конфліктами й образами. Серед творів Горького п’єса “На дні” займає особливе місце. Письменник показав у ній життя ізгоїв, людей, що розірвали зв’язки із суспільством і начисто відкинутих ім. На мій погляд, дуже цікаво те, що віковічна філософська суперечка про людину ведуть не витончені представники інтелігенції, а люди із самих нижніх поверхів життя, разутые й роздягнених, голодних і позбавлені всіх прав. Вони обговорюють духовні, соціальні й етичні проблеми, які в п’єсі придбали граничну глибину й напруженість. Мешканців нічліжки Костылевых не залишають байдужими проблеми добра й зла, волі, совісті, честі, щастя, життя й смерті. Все це їх цікавить у зв’язку із ще більш важливою проблемою: що таке людина, для чого він з’являється на землю, у чому зміст його життя? Я думаю, що саме в гострому зіткненні ідей варто шукати своєрідність п’єси “На дні”.

Нескінченні суперечки, жагуче й емоційне обговорення питань, що хвилюють людини, дозволяють зробити досить точний висновок про його характер, про ті риси, які звичайно бувають сховані. Як живі, реальні люди з’являються перед нами: похмурий фаталіст і скептик Бубнов, мандрівник – утішник Лука, проповідник правди й величі людини Сатин і інші. За кожним з них коштує ціла система моральних і эстетических поглядів. Нехай ці герої, очевидно, не знали й не читали Ницше й Шопенгауэра, Толстого й Достоєвського – реальні протиріччя реального життя змушують їх болісно шукати пояснення тому положенню, у якому вони виявилися

У п’єсі різко зіставлені образи героїв, їхньої думки, почуття й переживання. Гострі діалоги захоплюють увагу читача, створюють атмосферу напруженості й конфликтности. Гіркий уживає яскраві, ємні слова для вираження головної ідеї – ідеї Очеловеке.

Закономірно, що поняття “людин” відкривається у творчості письменника різними гранями, навіть у тих добутках, де, як і в п’єсі “На дні”, увага зосереджена на темних сторонах життя. Характерною рисою п’єси є те, що в ній особливо голосно звучить гімн Людині, як би на противагу страшним умовам життя, убогості й безвихідності

Література колишнього років, зображуючи “маленьких” людей, принижених і ображених, виражала глибокий жаль до них. Але коли люди перестають бути “маленькими”, однієї жалості до них стає недостатньо. Мені здається, образ мандрівника – утішника Луки уведений почасти й для того, щоб підкреслити цю думку. Дотепер образ цього “апостола неправди, що утішає,” викликає бурхливі суперечки. Хто він – позитивний герой або негативний, жалує людей або байдужий до них, прагне вилікувати їхніми розрадами або переслідує інші мети? З погляду критика Б. Бялика, у самій постановці питання таїться помилка, “нерозуміння всієї складності й глибини горьковской п’єси. Справа не в тім, чи жалує Лука людей (звичайно, жалує), і чи хоче допомогти їм своїми розрадами (звичайно, хоче), а в тім, як він розуміє людей, як оцінює людини”.

Лука бачить людину в кожному мешканці нічліжки. Але разом з тим, подібна жалість має на увазі неспроможність і безсилля людей “дна”, їхня нездатність що – небудь змінити в житті. Розради Луки підтримують ілюзії, який живуть персонажі п’єси, намагаючись відгородитися від навколишньої мерзенності. І дія “казок” Луки чимсь нагадує наркотики: вони не виліковують недугу, але дозволяють на якийсь час утішити біль, відчути себе зовсім непогано. Все це почуває й розуміє Сатин. Я думаю, що саме тому він говорить: “Він (Лука – авт. )… подіяв на мене, як кислота на стару й брудну монету…” Знаменитий монолог Сатину: “Людина! Це – чудово! Це звучить… гордо! Людина! Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю…, поважати треба!” – є реакцією на світогляд Луки. Що утішає й примиряє неправди Горький протиставляє віру у вільну людину, якій необхідна тільки правда, який би суворої вона не була

Ідейно – художня своєрідність п’єси М. Горького “На дні” обумовлено світоглядними проблемами. На їхній основі будується сюжет, виражається позиція автора. Зображуючи в гранично суворих тонах російську дійсність, що ламає людей, що заподіюють їм горе й страждання, Горький завзято “збирав дрібні, рідкі крохи всього, що можна назвати незвичайним – добр, безкорисливим, гарним”, прагнув виявити в душі самого “знищеного” людини не знищені задатки або залишки людяності. Творчість М. Горького повно любові до людини й болю за нього, за всі його приниження. І разом з тим письменник виражає віру в щасливе майбутнє людства