У чудовому реалістичному добутку Н. В. Гоголя “Ревізор” розкривається мир дрібного й середнього російського чиновництва першої половини XIX століття. Гоголь писав про задум комедії “Ревізор”: “В “Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, яке я тоді знав… і за одним разом посміятися над всім”.
У мир тихого провінційного містечка, звідки “хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш” уводить читача комедія Гоголя. “Пренеприємна звістка” про приїзд таємного ревізора, про що на початку п’єси повідомляє городничий своєму оточенню, має вибухова дія в розміряний плин життя в місті. Сюжет, задуманий Гоголем, дозволяє глибоко розкрити пороки, що вразили все чиновницьке середовище
“Ревізор” став комедією, де виведені на сцену істинно російські характери й розкриті суспільні пороки. Хабарництво, казнокрадство, хабарництво, розповсюджені серед урядових чиновників, були з такою силою й переконливістю показані Гоголем, що його “Ревізор” придбав силу історичного документа. У комедії представлена ціла “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”, що блаженно існують у повітовому місті N.
Автор своєю комедією затверджує нову думку в Російській літературі – не виконавці, а самі закони, весь уклад існуючого ладу винуваті в тім, про що повідало добуток великого майстра
При описі миру хабарників і казнокрадів Гоголь використовував ряд художніх прийомів, що підсилюють характеристики персонажів. Гоголівське місто являє собою “піраміду”: на вершині її, як маленький царьок, сидить городничий. Є в місті й свій бомонд, і своє дамське суспільство, і своя суспільна думка, і свої постачальники новин в особі поміщиків Бобчинского й Добчинского. А внизу, під п’ятої чиновників і поліцейських, тече життя простого народу
Місто живе небачено напруженим життям, воно схвильовано надзвичайною подією. Це подія – очікування, прийом і проводи ревізора. У відношенні до ревізора поставлені всі персонажі комедії. Турбота стривоженої влади спрямована на дотримання зовнішніх пристойностей, зовнішньої благопристойності. Жодна з тих рекомендацій, які дає городничий чиновникам щодо запобіжних заходів у зв’язку з очікуванням ревізора, не ставиться до істоти довіреного їм справи: мова йде тільки про вживання заходів для дотримання благопристойності
Відкривши першу ж сторінку комедії й довідавшись, що, наприклад, прізвище приватного пристава – Уховертов, а повітового лікаря – Гибнер, ми одержуємо, у загальному – те, уже досить повне подання про цих персонажів і про відношення автора до них. Крім того, Гоголь дає критичні характеристики кожного з головних діючих осіб. Ці характеристики допомагають краще зрозуміти суть кожного персонажа
Городничий: “Хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно”; Ганна Андріївна: “Вихована вполовину на романах і альбомах, вполовину на турботах у своїй коморі й дівочій”; Хлестаков: “Без царя в голові. Говорить і діє без усякого міркування”, Осип: “Слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літнього років”; Ляпкин – Тяпкин: “Людина, що прочитала п’ять або шість книг, і тому трохи вільнодумна”; поштмейстер: “Простодушний до наївності людин”. Яскраві портретні характеристики дані також і в листі Хлестакова своєму приятелеві в Петербург. Так, говорячи про Землянику, Хлестаков називає піклувальника богоугодних закладів “зробленою свинею в ярмулці”.
Гоголь підкреслює, що головною і єдиною мораллю пануючого режиму була лише зовнішня пристойність: будь – яку хворобу, будь – яку виразку можна “у чобіт – і ніхто не побачить”. Важливо тільки одне: надягти чисті ковпаки на всі хвороби й виразки. Байдужість, презирство до людей, до людських життів і страждань лежать в основі такої моралі. Якщо пристойність вимагає, щоб у лікарні було менше хворих, нехай вони “як мухи видужують”.
Основним літературним прийомом, яким користується Н. В. Гоголь при комічному зображенні чиновників, є гіпербола. Як приклад застосування цього прийому автором можна назвати й Християна Івановича Гибнера, що не в змозі навіть спілкуватися зі своїми хворими через повне незнання Російської мови, і Аммоса Федоровича Ляпкина – Тяпкина з поштмейстером, що вирішили, що приїзд ревізора передвіщає прийдешню війну. Гіперболічна спочатку й сама фабула комедії, але в міру розвитку сюжетної дії, починаючи зі сцени розповіді Хлестакова про його петербурзьке життя, гіпербола переміняється гротеском. Осліплені страхом за своє майбутнє чиновники й хапаються за Хлестакова, як за соломинку, міське купецтво й обивателі не в змозі оцінити всієї абсурдності що відбуває. Безглуздості нагромаджуються одна на іншу: отут і унтер – офіцерша, що “сама себе висікла”, і Бобчинский, що просить довести до відома його імператорської величності, що “у такому – те місті живе Петро Іванович Бобчинский”, і т. п.
Кульмінація й наступна відразу за нею розв’язка наступають різко, жорстоко. Лист Хлестакова дає таке простої, і навіть банальне, пояснення всього що произошли, що в цей момент воно виглядає для городничего, наприклад, набагато більше неправдоподібним, чим всі хлестаковские фантазії. Варто сказати кілька слів про образ городничего. Як видно, йому доведеться розплатитися за гріхи всього свого оточення. Зрозуміло, він і сам не ангел, але удар настільки сильний, що в городничего наступає щось начебто прозріння: “Нічого не бачу: бачу якісь свинячі рила замість осіб, а більше нічого…”
Далі Гоголь застосовує прийом, що став таким популярним у наш час: городничий, ламаючи принцип так званої четвертої стіни, звертається прямо в зал: “Чому смієтеся? Над собою смієтеся”. Цією реплікою Гоголь показує, що дія комедії насправді виходить далеко за межі сцени театру, переноситься з повітового міста на неосяжні простори Росії. Адже недарма деякі літературознавці бачили в цій комедії алегорію на життя всієї країни. Є навіть легенда про те, що Микола I, подивившись п’єсу, вимовив: “Усім дісталося, а більше всіх мені!”
И в підсумку німа сцена: немов громом уражені завмерли мешканці провінційного містечка, погрязшие в хабарах, пияцтві, плітках. І гроза, що очищає гроза, що змиває бруд, саме вона покарає порок і нагородить чеснота. Свою віру в справедливість вищої влади в цій сцені відбив Гоголь, бичуючи цим, по висловленню Некрасова, “маленьких злодюжок для задоволення більших”. Пафос німої сцени, чомусь, не в’яжеться із загальним духом цієї геніальної комедії
Шквал критики викликала комедія Гоголя після постановки на сценах театрів, адже в ній автор зламав всі канони драматургії. Але основне невдоволення критиків викликало відсутність у комедії позитивного героя. Гоголь напише у відповідь на це в “Театральному роз’їзді”: “…Мені жаль, що ніхто не помітив чесної особи, що были в моїй п’єсі. Це чесну, шляхетну особу був – сміх”. Саме з його допомогою автор викриває й висміює мир позбавлених совісті й усякої відповідальності казнокрадів
А представлені в комедії образи чиновників відіграють важливу роль у розкритті авторського ідейно – художнього задуму. Великий драматург із їхньою допомогою викриває не стільки чиновництво повітового міста, скільки всю бюрократичну систему Росії
