Тема самітності у творчості Лермонтова – Лермонтов Михайло

Тема конфлікту людини й суспільства, почата Байроном, одержала свій розвиток у творах і Пушкіна, і Лермонтова не випадково. Справа в тому, що «англійський сплін», яким був хворий Чайльд Гарольд, має аналогію – «російську нудьгу». «Російська нудьга» одержала таке широке поширення, що стала воістину хворобою століття, і найбільші росіяни письменники не могли, звичайно, не відбити це явище у своїх добутках. Наприклад, Печорин так само хворий цією хворобою, як і Онєгін, як і інші «зайві люди»: Алеко, Кавказький бранець, і так само самотній, як вони

Тема самітності дуже характерна для всього творчості М. Ю. Лермонтова: «И нудно, і смутно, і комусь руку подати в мінуту щиросердечної негоди». Його ліричний герой мучається від свідомості неможливості що – небудь змінити в цьому житті, і наступає розчарування: «Уж не чекаю від життя нічого я, і не жаль мені минулого нітрохи».

Ліричний герой Лермонтова, аналізуючи свої почуття й стан, у вірші «Дума» доходить висновку, що ці настрої характерні для його часу: «Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно».

Міркує, хоч і трохи інакше, Лермонтов про долі свого покоління й в «Герої нашого часу». Наприклад, Грушницкий належить до світського суспільства, характерною рисою якого є бездуховність. Печорин же, приймаючи умови гри, перебуває як би над суспільством, розуміючи, що там «миготять образи бездушних людей, приличьем стягнуті маски».

Мотив нерозділеної, нещасної любові звучить як у лірику поета, так і в його романі:

Любити? Але кого ж?

На час – не коштує праці,

А вічно любити неможливо…

Або вірш «Я не принижуся перед тобою…

Почну обманювати безбожно,

Щоб не любити, як я любив,

Иль жінок поважати можливо,

Коли мені ангел змінив?

Не те ж чи саме трапилося один раз із Печориным, зробило його жорстоким і стосовно князівни Мэри, і до Бэле? Лише натяк на розгадку ми бачимо в історії його відносин з Вірою…

И ліричний герой Лермонтова, і Печорин у своїй самітності тягнуться до природи, уміють бачити її красу. І тут тема самітності звучить із незвичайною силою. Природа немов підкреслює його:

Виходжу один я на дорогу,