Російське село в зображенні Солженицына. (По розповіді «Матренин двір») – Солженицын Олександр

Багато сторінок у творчості Солженицына оповідають про історію Росії. Ця тема не випадково обрана автором. У ній він намагається передати всі свої знання й переживання того часу. 1956 рік – це час насильства й деспотії. Народ несе на собі важкий вантаж, під яким згинається спина. Життєві вдачі й умови побуту народу будуть показані в його добутках. Правда, гірка правда життя не буде схована в розповідях Солженицына. Добутку письменника просочені болем, стражданням людей. Читаючи його розповіді, залишатися байдужим неможливо. Прикладом є відома розповідь Солженицына «Матренин двір», де буде також описана вбогість, біль і несправедливість

Починається ця розповідь із того, як учитель математики намагається оселитися в якому – небудь сільці. Об’їздивши кілька сіл, йому люба стала та, де жила жінка років шістдесятьох, Матрена. Це місце було схоже на багато того часів. Воно не відрізнялося багатством, а, навпаки, його поглинала бідність

Будинок Матрены не світився від чистоти й не був добротно зроблений: «Будинок Матрены стояв відразу, неподалік, із чотирма оконцами в ряд на холодну нечервону сторону, критий щепою, на два скати й із прикрашеним під теремок горищним віконцем. Будинок не низенький – вісімнадцять вінців. Однак изгнивала тріска, посерели від старості колоди зрубу й ворота, колись могутні, і проредилась їх обвершка». Автор докладно описав Матренин будинок, показавши тим самим убогість російського селянина

«Простора хата й особливо краща приоконная її частина була заставлена по табуретках і крамницям – горщиками й діжками з фікусами. Вони заповнили самітність господарки безмовної, але живою юрбою. Вони розрослися привільно, забираючи небагате світло північної сторони. У залишку світла й до того ж за трубою кругляста особа господарки здалося мені жовтим, хворим. І по очах її замутненим можна було бачити, що хвороба вимотала її». Матрену «вимотала хвороба», і це дійсно так. Матрена багато боліла, а іноді не вставала з печі. Жінка, що все життя провела в праці, не бачила в житті ні добра, ні тепла. П’ятнадцять років тому вона була замужем і мала шістьох дітей. Але чоловік не повернувся з війни, а діти один за іншим умерли. У цьому житті вона була самотня: «Крім Матрены й мене, жили в хаті ще: кішка, миші й таргани».

Ця жінка багато чого в житті пережила, але навіть не була визнана гідною заслуженої пенсії: «Навернено було багато несправедливостей з Матреной: вона була хвора, але не вважалася інвалідом; вона чверть століття проробила в колгоспі, але тому що не на заводі – не покладалося їй пенсії за себе, а домагатися можна було тільки за чоловіка, тобто за втрату годувальника». Така несправедливість панувала в той час у всіх куточках Росії. Людинаа, що своїми руками робить добро для країни, не цінується в державі, його втаптывают у бруд. Матрена за все своє трудове життя заслужила п’ять таких пенсій. Але пенсію їй не дають, тому що вона в колгоспі одержувала не гроші, а палички. А щоб домогтися пенсії за чоловіка, потрібно витратити багато сил і часу. Вона дуже довго збирала папери, витратила час, але всі зрячи. Матрена так і залишилася без грошей. Ця безглуздість законів скоріше зажене в могилу людини, чим забезпечить його матеріальне становище

Так несправедливе життя до Матрене. Держава не цікавиться, як живуть такі, як Матрена. Показано бюрократичний апарат, що працює не для людини. Перекреслять гасло: «Усе для людини». Багатство не належить народу, люди – кріпаки в держави. Саме такі проблеми зачіпає А. И. Солженицын.

Головна героїня не має навіть худоби, крім кози: «Всі животи її були – одна грязно – біла криворога коза». Їжа в неї складалася з однієї картоплі: «По воду ходила й варила в трьох чавунах: один чавун – мені, один – собі, один – козі. Козі вона вибирала з підпілля саму дрібну картоплю, собі – дрібну, а мені – з куряче яйце». Болото бідності засмоктує людей, а гарного життя не видно.

Взяти випадок з торфом: «Стояли навколо лісу, а топлення взяти було ніде. Ричали навкруги екскаватори на болотах, а тільки везли – начальству». Це говорить про те, що все дістається тільки тим, хто розподіляє, тобто начальству. А красти доводиться чесним людям, тому що не залишається іншого виходу, інакше – смерть. «Що ж, крали раніше ліс у пана, тепер тягли торф у тресту». Тут показана покірність народу. Селяни терплять сваволю й крадуть

Але Солженицын показує не тільки матеріальне зубожіння, але й духовне. У навколишніх Матрену людей відбувається деформація моральних понять: добро – багатство. При житті Матрены рідня починає ділити будинок (світлицю). Напівзруйновану світлицю перевозять на тракторі. Трактор застряє й попадає під швидкий поїзд. Через це гине Матрена й ще два чоловіки. Жадібність опановує людьми. Фаддей, що у минулому любив Матрену, на похоронах переживає не про її смерть, а про колоди. Йому дорожче багатство, чим людське життя

Це середовище, у якій живуть люди, доводить їх до злодійства, жадібності й втрати моральних цінностей. Люди псуються й стають жорстокими. Але Матрена зберегла в собі людини. Прекрасно показаний чисто російський характер Матрены. Доброта й співчуття до всього живого. Матрену все життя кривдили. Але в чому ж джерело її душі? У роботі – відволікання від усього, натхнення, турбота. Сили вона черпає в природі. Убогий побут Матрены не зробив убогим її серце й душу

Трагедія полягає у всій безглуздості й жорстокості пристрою суспільства. Убогість і вбогість умов доводять людини до звіриних учинків. На народі тримається держава, і треба всі сили вкладати в благо народу. Буде жити добре народ, буде добре й державі. Потрібно не забувати людей, а просвіщати й учити добру й правді. Тільки тоді з людей виростуть духовно богатые особистості