Осмислення трагедії Першої світової війни в поезії Гійома Аполлінера «Зарізана голубка й водограй»

Один із засновників авангардизму Гійом Аполлінер, обстоюючи свободу мистецтва, вважав, що це досягається шляхом синтезу різних мистецтв. Тому поет прагнув створити так звану «візуальну лірику». Нова образність і поетична техніка відобразилась і в його вірші «Зарізана голубка й водограй». Вже сама назва містить образи-алегорії. Голуб – це символ миру. Але тут зарізана голубка. Одразу зрозуміла думка: заперечення миру, зруйнування миру. Але чому водограй? Водограй – це символ неоднозначний. Вода – символ життя, а водограй – це безліч води, буремний потік, галасливий, стихійний. У вірші «і водограй рида зі мною» – метафора, яка підкреслює глибину розпачу ліричного героя: це ніби саме життя рида за тими, кого забрала війна. На перший погляд, у вірші немає воєнних сцен, картин війни, битв. Але тим виразніше розумієш, наскільки глибока трагедія людини, душа якої «в тремкій напрузі» через долю друзів-солдатів. «Печальні ваші імена», – говорить поет.

Цей епітет «печальні» і вказує на їх долю. Роздуми поета, його тривога за близьких зрозумілі кожному. І те, що вони виражені дещо незвично, лише підкреслює їх силу, робить яскравіше ці переживання. Поет звертається до близьких йому, називаючи імена: «Міє Мареє Єтто Лорі Анні і ти Маріє».

Відсутність знаків лише робить цей перелік ніби безкінечним. Але чому замість них «біля водограю що плаче й кличе голубка маревіє»? І тут виникає ще одне значення образу голубки – це образ духа. Це хтось із небесної сфери, а не з цього світу. У поета ще є якась надія: «А як вони іще живі десь б’ються на Північним фронті». Але «тим олеандри всі в крові і сонце ранене в траві на багрянистім горизонті». Так виникає зоровий образ через відтінки червоного кольору, що набуває також символічного значення. Отже для поета війна – це кров і смерть, саме так осмислює він це явище у вірші «Зарізана голубка й водограй». Цей твір став звинуваченням тим, хто розв’язав Першу світову війну й продовжував її вести.

Аполлінер став теоретиком сюрреалізму. Цей термін належить саме йому і означає «надреалізм». Гійом закликав поетів бути Ікарами, провідниками суспільства. Поет, вважав він, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Поет-лірик залишив декілька збірок своїх віршів. «Надреальність» поезії Аполлінера виявляється в сюжетах, образах, самій будові віршів. Через зорові образи він прагне розкрити внутрішній спіт, почуття. Ці образи ніби нанизуються один на інший. Усе, що бачить поет, підкоряється його внутрішньому ритму, а реальність стік «новою реальністю», або «надреальністю»:

Ці рядки відображають реальні картини, але висвітлені через сприйняття героя, почуття якого змінюють реальність і створюють свою «надреальність». Сніг, солдати, світло – все тужить за коханою. Аполлінер не використовує жодного розділового знака. Це створює уявлення про плин дійсності, над якою герой вірша ніби летить у просторі й часі. Неможливо виділити щось головне, а щось другорядне. Бо головне – реальність його душі, яка впливає на все, що бачить він у своєму злеті.

«Реальність душі» має свої «пам’ятники», свої «пейзажі», і вони стають фактом існування «надреальності», що створює поет. Тому у вірші рівноправно існують і образи мистецтва, і цитати з інших літературних творів) і безпосередні враження від світу:

Аполлінер використовує надбання класичної літератури для створення своєї «надреальності». Цим автор привертає увагу читача до довічного, але робить його напрочуд новим і світлим. Гійом Аполлінер заклав підвалини нового «сюрреалістичного мистецтва». У його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.