«Петербург – це сон» (по сторінках добутків російської класики) – Інші роботи з російської літератури

Місто на Неві. Похмурий і мовчазний, холодних і сирий, але за всіх часів приваблюючих письменників і поетів своєю красою й величчю. Тут був закладений фундамент нової Росії, звідси почалася нова епоха в історії держави Російського. Крізь століття й десятиліття проходить образ Петербурга через творчість російських письменників. Місто з’являється те похмурим, лиховісним павуком, примарним мерцем, символом зла й насильства, жахів і жестокостей, те живою, пульсуючою істотою, символом надії й світлої мрії

Десь усередині цієї істоти відбуваються дивні, моторошнуваті явища

Мідний (за аналогією з Кам’яним) гість приходить до терориста Олександрові Івановичу Дудкину – Мідний Вершник збожеволілого пушкінського Євгенія, доля, доля. «Столичне наше місто – не Петербург – Тегеран». Східна – не європейська (хоча говорять: «вікно в Європу»!) – розкіш фасадів, і брудна вбогість задворков, на яких мечуться в маренні хворі, «принижені й ображені» герої Достоєвського. У чи жару, у зимову холоднечу Петербург створює враження вогкої вогкості («погода ім’я Достоєвського», я б сказала: ім’я Петербурга).

Петербург, що коштує на костях кріпосних і найманих рабів, які його будували, надихає на дивовижні злочини: Микола Апполонович все – таки намагається вбити свого батька, Герман (мимоволі!) убиває Пікову Даму, Розкольників впроваджує в життя маячну ідею «осчастливливания через кров».

Петербург порочний. Задушливою ніччю тут сниться Свидригайлову «дівчинка п’яти років» з до чудності розпусним і досвідченим поглядом (вуж не від її чи відбулася її англомовна сестра – Лолита?), тут відбуваються божевільні у своїй аморальності злочину Рогожина

Петербург божевільний. Його різкі контрасти, його чаклунська сила, постійна погроза повені – нарешті не можуть не позбавити розуму

Добро, будівельник чудотворний! Ужо тобі!

Грозить Євгеній, і сам не знає, за що він так ненавидить Петербург і його будівельника, цю другу столицю, де «надвоє розділилася Росія, надвоє розділилися й самі долі батьківщини».

Божеволіють гоголівські герої «Шинелі» і «Носа». Не тільки зовнішні умови – сама дурманна, п’янка атмосфера Петербурга приводить їх кэтому.

Петербург – це не тільки стан душі. Це насамперед столиця. Але навіть у Мандельштама «над жовтизною урядових будинків» ширяє прозорий, примарний Петрополь, де «царює Прозерпина». Зачарування вмирання скрізь: у застиглих хвилях архітектури, у свинцевих водах Неви, саме повітря просочене цим отрутою

Здається, ніколи над Петербургом не сіяє сонце: імла раннього ранку, дощ, повінь, сніжна бура або просто глибока ніч – от як описували Петербург майже всі відомі письменники

Ніч. Вулиця. Ліхтар. Аптека. Безглузде й тьмяне світло, –

Це адже теж Петербург, щоправда, цього разу вже блоковский.

Але від цього суть не міняється. Петербург – це сон, обман. Здається, варто лише відкрити ока – і бачення вислизне, стане. Але Петербург залишається. Загадковий, чаклунському, злочинному й порочний у своєму непереможному притяганні. І незмога пручатися йому

Він притягає своєю таємничістю, чарує своєю красою, вабить зануритися в тишу білих ночей, оспіваних стількома прозаїками й поетами. Проходять століття. Місто пливе за течією часу, гордий і неприступний, немов старий корабель, відбиваючись у темних водах Неви. Вдивитеся в його особу, відчуєте його подих, відчуйте красу соборів і храмів, пишнота палаців, спробуйте зрозуміти його душу й тоді, перечитуючи класиків російської літератури, вам, може бути, удасться краще зрозуміти переживання героїв творів Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Блоку…