Диявольська спокуса розуму – булгаков Михайло

Михайло Булгаков своїм романом «Майстер і Маргарита» дав читачеві нове Євангеліє, начебто відкривши свою власну філософію життя. Але яку ж роль зіграє в цій системі миру сатана? У Біблії чітко сказано, що він – ворог людини. Це як же тоді пояснити повернення коханого Маргариті або глави конферансьє театру «Вар’єте»? У чому ж тоді таємниця булгаковського диявола, та й чи диявол він як такий?

Першою людиною, що з’явився під час «небувало пекучого заходу» на Патріарших ставках під час розмови Михайла Олександровича Берліоза з поетом Іваном Бездомним, був англієць або німець, одне слово – іноземець, сам сатана. «Вам відріжуть голову!» – радісно оголосив він главі управи Массолиту… Так і трапилося: через кілька годин Берліоз виявився під трамваєм. Критики вважають, що потерпілий поплатився за своє невір’я, і що його засудив ніхто інший, як таємничий консультант. Виникає багато питань

Як, наприклад, сатана міг засудити за невір’я в Бога, та і як він, занепалий ангел, взагалі міг судити? Таємниця схована й у самому Берліозі, точніше, у його прізвищі. «Не композитор», – відзначає Иванушка у своїй пояснювальній записці. І, схоже, автор мав на увазі саме композитора, автора драматичної легенди «Осуд Фауста» і трилогії «Дитинство Христа». Згадаємо епіграф, узятий Булгаковим: «…І хто ж ти, нарешті, такий? Я – частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо» (Ґете «Фауст»). Нескінченний ланцюг асоціацій, які не завжди можуть бути пояснені й простежені, але реально існують

Кожний представник звиті Воланда, як з’ясувалося, мав свою власну історію не тільки на сторінках роману, а й за його межами. Серед багатьох арабських племен було широко розповсюджене свято козлоприношення, свято Азазелло. Його сутність полягала в тім, щоб відкупитися від Азазелло – безжалісного ангела смерті, що, по віруваннями арабів, весь у чорному й на чорних крилах прилітав до людини, щоб забрати із собою його душу. Особа його було блідого й холодним, а ока – порожніми й чорними… Мимоволі виникає асоціація з демоном – убивцею з 32 – го роздягнула роману. Звернемося до одному з очаровательнейших персонажів добутку, не зовсім кота Бегемота, найкращого блазня у світі. У древніх єгиптян бегемот був втіленням злого, демоноподобного бога Тифона. Правда, у Воланда був ще один блазень – Фагот, неповторний регент – кривляка – регент у картатому костюмі й тріснутий пенсне. А саме слово fagotin у перекладі на французькій означає «блазень». Було б цікаво звернутися до ще одного персонажа – Абадонни. По віруваннях тих же арабських племен, до вмираючої людини приходив ангел Аваддон, вісник смерті. Він був відомий тим, що крила його були обвішані парами людських очей. Він з’являвся до людей із закритими очами, і тільки вмираючий зустрічався з ним поглядом. У романі ж Абадонна, знявши окуляри, дивиться в очі барона, убиваючи його. «Дияволиада, бісовщина, диявольські пастки», – шепочу я. Але наскільки страшні ці незвані гості?

Звернемося до одного розділу роману. Чорна магія і її викриття. Воланд одночасно виступає в ролі фокусника, артиста, ілюзіоніста але, що найстрашніше, експериментатора. А експеримент ставиться до людей… Частина перша: з неба у величезній кількості летять гроші, а через кілька хвилин Бенгальський залишається без голови. Дивуєшся, як майстерно, а головне, як просто сатана проникнув у людські душі. Він виніс свій вердикт. Частина друга: жіночий магазин і викриття Аркадія Аполлоновича Семплярова. Це було грубе викриття, більше схоже на глузування. Ні, сам диявол виявився в Москві не для того, аби тільки щось змінити. Він не хотів розкривати людям ока, він просто зробив свій висновок, а вирішували самі москвичі

Я розумію, що образ сатани, розкритий у Біблії, практично нічого загального з булгаковським дияволом не має. В одному фільмі я чую фразу, сказану бісом людині: «Я тільки розставляю декорації, а за мотузки смикаєш ти сам». Людина, що потрапив на гачок гріха, може звільнитися тільки одним способом: віддати душу сатані або Богові. Цих думок немає в романі, але мова йде про те, що людини, що потрапив у болото гріха, обов’язково виловить рибалка – як вийшло із Семпляровым. Отже, диявол усюди розставляє свої мережі, до яких не могли не потрапити самолюбні й егоїстичні москвичі. Тому ми прийшли до тому, із чого починали: «Будьте тверезі, стежите! Ваш ворог – диявол – ходить, ричачи, як лев, що шукає, кого зжерти».