«Людина – істота, незадоволена самим собою й здатне себе переростати» (По романі Пушкіна «Євгеній Онєгін») – Пушкін Олександр

Не можна не погодитися зі словами відомого російського філософа Н. А. Бердяєва про те, що «людина – істота, незадоволена самим собою й здатне себе переростати». Однак, необхідно додати, що ці слова ставляться, у першу чергу, до людини розумному, тому що тільки розумна людина прагне осягти якнайбільше знань, навіть погоджуючись із гетевским Фаустом, що визнав, що «межі знань ні». Саме така безмежність знань відрізняє головного героя роману А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

Євгеній Онєгін – блискучий столичний аристократ, останній нащадок знатного дворянського роду й тому «спадкоємець всіх своїх рідних». «Забав і розкоші дитя», він задовольняється домашнім утворенням і не обтяжує себе службою, але при цьому він постійно міняється, стежить за собою, припускаючи якийсь культ власної індивідуальності. Як відзначають критики: «Євгеній Онєгін не просто «молодий джиґун», він – петербурзький денді, що створює довкола нього ореол винятковості й загадковості. Як культурно – психологічний феномен, дендизм «відрізняється насамперед естетизмом життєвого стилю, культом витонченості, краси, витонченого смаку у всім – від одягу, від “вроди нігтів” до блиску розуму». Така життєва позиція Онєгіна близька й самому Пушкіну, що визначив її як «шанувати самого себе». Тому елегантний, підтягнутий, що вміє танцювати Євгеній Онєгін у досконалості володів французьким, прекрасно знав латинь, непогано розбирався в історії й Літературі. Крім того, він не просто читав книги англійського економіста Адама Смита, а, дійсно, вивчав питання ведення господарства для того, щоб воно приносило природний прибуток

Однак здатність і потреба Онєгіна «перерости самого себе» полягала й у багатому внутрішньому світі героя

…Одним дихаючи, одне люблячи,

Як він умів забути себе!..

Він добірно переходив від витончених епіграм до уїдливих гострот. Легко зображував страждальця, що дуже подобалося жінкам. Цьому нехитрому прийому Онєгін навчився в римського поета Овідія, уважно вивчаючи його поему «Наука любові». Крім Овідія, улюбленим поетом Онєгіна став Байрон. У якийсь момент Онєгін вирішив і сам зайнятися письменницькою працею, але незабаром зрозумів, що це не його покликання. Однак мир прекрасного для Онєгіна не обмежувався тільки літературою. Він ще захоплювався й театром, прекрасно вивчивши особливості балету, поки не зрозумів, що «і Дидло мені набрид».

Онєгін завжди прагне пізнати незвідане. Він планує «побачити далекі країни», але смерть батька перешкодила йому здійснити свої плани. Смерть батька збіглася в Євгенія з важким станом деякої незадоволеності. Такий стан, що одержав визначення сплін, або нудьга, теж визначає Онєгіна як людини, що прагне до більшого. Він незадоволений тим, що знає, тим, що вміє, тим, що має. Тому, довідавшись про смертельну хворобу дядька, Онєгін негайно їде в село

Навіть у нову для себе сільське життя Євгеній Онєгін внесло елементи звичного розпорядку. Він привіз у село й улюблені книги, і портрет Байрона. Правда, він не зміг себе змусити зблизитися із сусідами, занадто вуж примітивними йому здавалися їхні розмови про врожай і провину. Єдиним виключенням став Володимир Ленский. Ленский був моложе Онєгіна, але це не заважало молодим людям проводити час у цікавих бесідах. Ленский учився в Німеччині, був шанувальником Шиллера й Ґете, тонким знавцем і послідовником Канта. Самі теми бесід і споровши, які практично щодня виникали між Онєгіним і Ленским, певним чином характеризують обох як мислячих і глибоко утворених людей. Вони сперечаються про долі цивілізації й шляхи розвитку суспільства, ролі культури й науки в удосконалюванні людства, про добро й зло, мистецтві, релігії й моралі, навіть про значення страстей у житті особистості. Саме ці суперечки підкреслюють розходження їхніх позицій: контраст юності й зрілості, наївності й тверезості, ентузіазму й скепсису. Вони взаємно доповнюють один одного й взаємно оттеняют один одного. При всій схожості времяпрепровождения реакція на дійсність у них різна. Сільський уклад не викликає в Ленского тої нудьги, що є незмінною долею зрілого Онєгіна

У сільському житті Онєгіна відбулися дві події, які в тім або іншому ступені вплинули на подальшу долю його: знайомство із сім’єю Ларіних і дуель Сленским.

Потрясіння, що Онєгін пережив, випадково вбивши на дуелі Ленского, відкрило йому небезпека й гибельность індивідуалізму, мало того, привело його до нової моральної кризи й до потреби знову змінити життя. Онєгін – людина, що прагне до самовдосконалення, і нові враження повинні стати його частиною

Тому тільки на перший погляд може здатися, що Онєгін їде куди ока дивляться. Насправді маршрут його не випадковий. Місця, які його тягнуть, пов’язані з історією Росії: волзькі простори, Нижній Новгород, Кавказ, «брега Тавриди». Він переосмислює своє життя, пропускаючи її через події вічні

По поверненню в Петербург, він знову зустрічає Тетяну Ларіну. Але тепер це вже не наївна сільська дівчина, що зізналася йому у своїй любові. Тетяна стала блискучою світською дамою, власницею модного салону, дружиною далекого родича й друга дитинства Онєгіна

Євгеній Онєгін уперше випробовує незвичайне почуття. Він настільки безнадійно закоханий, що, подібно гетевскому Вертерові, готовий до смерті. Але часи Ґете пройшли, і для Онєгіна любовне потрясіння стає початком духовного відродження

Євгеній Онєгін не тільки як літературний герой, але і як людина XIX століття цікава тим, що він постійно прагне до самовдосконалення. Його душу обновляється після кожного посланого їй випробування, щоб стати краще й чистіше.