Будинок моєї бабусі

Опис: у творі розповідається, що моя бабуся була найширшої душі людин, а її будинок – немов з казки, тому він став символом мого щасливого дитинства

Бабуся… У кожного бабуся асоціюється з жінкою в хусточці, що вічно балує онуків, а також пекет саму смачну випічку у світі. Це кліше, яке можна підставити до кожної бабусі. Але в кожного в душі спогаду про неї свої, якісь особливо ніжні, зворушливі й безкорисливі. І всі ці спогади оживають, коли дивишся додому, у якому жила твоя бабуся

Моя улюблена бабулечка жила в невеликому сільці, у якій усе один одного знали, поважали й почасти навіть любили. В особливій пошані була моя бабуся в цьому селі, адже це була одна із самих старших жительок. Так хоча, не тільки чере цього неї поважали. Головним бабусиним, назвемо це так, козирем була її доброта, щиросердність і пещення, що вона віддавала всім без винятку. Вона допомагала кожному, кому потрібна була допомога. Допомагала, чим могла – кому радою, кому їжею або одягом, траплялося так, що й матеріально доводилося допомагати своїм односільчанам. Багато хто не розуміли цього, говорили, що це все не щиро, з розрахунку. Але бабуся ніколи не обертала уваги на таких людей – заздрісників і не ображалася на них

А от справжнє свято для моєї бабусі траплявся, коли ми, всією родиною, приїжджали на вихідні або на канікули до неї погостевать. Бабусиної радості не було межі! Розцілувавши всіх нас, вона відразу мчалася й накривала на стіл. Бабуся готовила дуже смачно, просто пальчики оближеш! Але, найбільше, мене дивував бабусин будинок, своєю чистотою й порядком не тільки усередині, але й зовні. Я завжди замислювався: «Як моя низенька й старенька бабуся, могла підтримувати красу, білити й красити весь будинок без чиєї або допомоги?» До речі я так і не знайшов відповіді

Хочу сказати, що будиночок був не дуже великою – один поверх із горищем, але як він був гарний! Він був білого кольору із червоним черепичним дахом. На стінах бабуся якимись фарбами малювала казкових різнобарвних птахів. Здавалося, що ще небагато, і вони упорхнут у свої далекі, казкові землі, але все – таки, щось їх не пускало. Напевно, бабусине пещення й тепло, змушувала залишитися птахів, щоб не засмучувати бабусю. Навколо будинку буйно росла зелень. Дерева, своїми кронами, робили своєрідний щит, що, як здавалося, захищав мою бабусю від заздрісників і недоброзичливців

Радість і приємні спогади огортають мене, коли я бачу будинок своєї бабусі. Він також стоїть на колишнім місці, серед дерев і трав, такий же гарний і умиротворений. Будинок моєї бабусі, я вважаю символом свого щасливого й просто прекрасного дитинства