Повість Н. Гоголя, написана в далекому 1835 році не втрачає своєї актуальності й у наші дні, напевно, тому, що даний добуток по праву є шедевром російської й світової літератури
Головний герой цієї комедії, – парубків «приємної зовнішності» Іван Олександрович Хлестаков. Саме його помилково прийняли за очікувану найвищу персону із Санкт – Петербурга. На перший погляд, фігура Хлестакова не дуже примітна, однак, якщо трохи придивитися, – вона гідна уваги
Хлестаков, – типовий представник свого часу. Він, будучи жителем великого міста, повного різноманітних спокус, через своє положення й деяку недоумкуватість, до сумного свого жалю, не має можливості прилучиться до світського суспільства північної столиці. Він, – банальний невдаха, що приїхав скоряти Санкт – Петербург із глибинки, що переоцінив свої моральні й фінансові можливості. І, раптом, саме ця сіра й ні чим не примітна особистість, через предивні обставини оказавшаяся в колі провінційних чиновників, усвідомлює що він – видатна людина
Із цього моменту й починається все саме смішне. Н. В.Гоголь майстерно зображує середовище загниваючі у власній величі й підлесливості дрібнопомісного повітового дворянства. Інтереси цього суспільства зводяться лише до тому, як підкреслити свою мниму значимість, кожний намагається компенсувати свою незначність і вбогість за рахунок свого ближнього
От на такий благодатний ґрунт, волею случаючи потрапив Хлестаков, звичайний дрібний клерк, «ні те, ні рє». Ну, а, чи можна обвинувачувати Хлестакова в тім, що його прийняли не за того, – він просто не став це заперечувати, хто б надійшов інакше? Втім, це риторичне питання
Безперечно, персонаж Хлестакова – далекий від ідеалу людської порядності, він – гравець, дрібний гульвіса, що вважає комфорт і мирські насолоди нормальним времяпрепровождением, а, обвести навколо пальця шахраїв, у його розумінні, «свята справа». Хлестаков, – збірний, узагальнюючий образ боягуза й хвалька, що безцільно пропалює своє життя