«Революція виявляє й висоту людської природи й винищування духовних цінностей» (По романі Фадєєва «Розгром», п’єсі Булгакова «Дні Турбиных») – По декількох добутках

Громадянська війна 1918 – 1920 років – один із самих трагичных періодів в історії Росії; вона віднесла життя мільйонів, змусила зштовхнутися в жорстокій і страшній боротьбі народні маси різних станів і політичних поглядів, але однієї віри, однієї культури й історії

Війна взагалі, а цивільна зокрема – дійство споконвічно протиприродне, але адже в джерел будь – якої події коштує Людина, його воля й бажання: ще Л. Н. Толстой затверджувала, що об’єктивний результат в історії досягається шляхом додавання воль окремих людей у єдине ціле, в одну результуючу

Людина – крихітна, часом невидима, але разом з тим незамінна деталь у величезному й складному механізмі війни. Вітчизняні письменники, що відбили у своїх добутках події 1918 – 1920 років, створили ряд життєвих, реалістичних і яскравих образів, поставивши в центр оповідання долю Людини й показавши вплив війни на його життя, внутрішній мир, шкалу норм і цінностей

Будь – яка екстремальна ситуація ставить людину у вкрай складні умови й змушує його виявити самі значні й глибинні властивості характеру; у боротьбі добр і злого почав душі перемагає найсильніше, а чинений людиною вчинок стає підсумком і наслідком цієї боротьби

И нерідко корисливі інтереси й страх беруть гору над кращим у людині; така ситуація, наприклад, зображена в романі А. Фадєєва «Розгром»: Мечик, по своєму ж легкодумству і юнацькій захопленості попавший у загін, виявляється абсолютно непристосованим до тяжких умов війни, поводиться низько й негідно. У нього немає елементарного почуття боргу, він не здатний піклуватися не тільки про інших (Варі й навіть своєму коні), але й про себе; це слабкий, легкодухий, егоїстичний і тому непотрібний на війні людин

Мечик – тягар для загону; у фіналі ж нагромадилися в його душі страх і боягузлива ненависть до війни вихлюпуються – Мечик віддає загін, біжить із нього. Мотив втечі й зрадництва звучить і в іншому добутку, присвяченому темі Громадянської війни, – п’єсі М. Булгакова «Дні Турбиных». Тут гетьман і його наближені залишають напризволяще ціле місто, біжать, рятуючи лише свої життя. Біжить і Тальберг, причому його провина навряд чи менше: ця людина залишає в небезпеці дружину і її братів. Тальберг недостоин співчуття, а тим більше поваги (Олена так і говорить про цьому Шервинскому: «Не люблю я його й не поважаю»).

Дійсно, всі те гірше, що може виявитися в людині у важкий час – боягузтво, низькість, себелюбність, – втілено в цьому явно нелюбимому герої Булгакова. Інший герой, Шервинский, є присутнім при втечі гетьмана, ніяк йому не перешкоджаючи (імовірно, усвідомлюючи марність всіх спроб), але після втечі повідомляє Турбиным про небезпеку, тобто поводиться максимально чесно й шляхетно в умовах безчесної гри гетьмана і його команди

Складність ситуації полягає, зокрема, у тім, що моральний вибір, чинений людиною, не завжди може бути однозначний, і шляхетна людина, пристосувавшись до зовнішніх умов, здатний принести об’єктивно більше добра навколишньої. Якби не вести від Шервинского, Турбіни не встигли б підготуватися до захисту, а ні від кого іншого цю інформацію одержати було неможливо. Проблема ще й у тім, що чималій людині часом доводиться переступати через свої принципи, – війна диктує нові правила й норми

У розповіді И. Бабеля «Мій перший гусак» герой робить змушене вбивство (хоча й гусака), при цьому, природно, порушує моральні закони; але на війні вбивство морально виправдано, смерть – у порядку речей, особливо якщо є реальна необхідність переступити закон «не убий» (у випадку з Лютовым – героєві просто неможливо було б жити далі з козаками).

Людині доводиться іти на компроміс із собою, тому що війна міняє поняття про моральність і аморальність, про припустимий і про неприпустимий; навкруги смерть, що уже не сприймається як щось особливе. У двох інших розповідях Бабеля, «Лист» і «Берестечко» (обоє входять у цикл «Конармия»), автор показує свідомість, покалічена війною; у першому – солдата Курдюкова, «у найперших рядках» свого листа матері запитувача про улюбленого жеребця Степанку, а лише «по – друге» брата, що сповіщає її про смерть, і батька. І сама смерть описується з льодову душу спокоєм, вподробностях.

Сцена вбивства старого єврея жахає щоденністю, у сприйнятті героя нічого видатного в ній немає; видиме, герой бачить таке не в перший і не востаннє, і тим більше страшно звучить кинута вбивцею фраза: «Якщо хто цікавиться, <…> нехай прибере. Це вільно…» Свідомість людини на війні деформується, міняється; стають неясні, розпливчастими рамки дозволу

У темі смерті, що пронизує практично всі добутки про війну, звучить один, на мій погляд, найстрашніший мотив; той факт, що аналогічні сцени зустрічаються в трьох дуже різних роботах («Доктор Живаго», «Конармия», «Розгром»), говорить про гостроту, актуальність і повсеместности проблеми в період війни. Ця проблема – убивство в порятунок, тобто смерть, сприймана в силу різних причин як необхідність, що несе полегшення вмираючий. У Бабеля Долгушев сам вимагає смерті, усвідомлюючи, що вона неминуча; Фролова («Розгром») убивають, але перед смертю він розуміє, що в пробірці не ліки, і фактично погоджується на загибель

Така ситуація болісна й для вбивць, і для жертви; не всякий здатний відняти життя в людини, навіть приреченого: Левинсону коштує чималих щиросердечних зусиль прийняти це рішення, а герой «Смерті Долгушева» взагалі виявляється не в силах вистрілити у вже вмираючого. З іншого боку, мовчазна згода Фролова на смерть – теж подвиг, що може зробити тільки дуже сильна людина. Особливий випадок – убивство Памфілом Палых родини («Доктор Живаго»): ціль та ж – запобігти мученням, але тут ця ідея повністю заволодіває героєм і практично зводить його сума.

У цих умовах украй важко зберегти здоровий розум, залишитися самим собою, не дати гіршому в собі узяти гору над кращим. І все – таки такі люди є; мотив героїчного поводження людини на війні звучить у багатьох добутках, причому героїзм проявляється на різних рівнях, як у керівників, від яких потрібна рішучість, самовладання й, мабуть, саме важке – здатність покласти на себе відповідальність, так і в підлеглих, достоїнства яких становлять хоробрість і безмежну відданість командирові й загону

Мудрі й розважливі керівники, Левинсон і Олексій Турбін, прагнуть зберегти життя своїм підлеглим, роблять для цього все можливе: Турбін наказує юнкерам: «По будинках!», розуміючи, що це суперечить кодексу честі й достоїнства воїна, але інакше молоді, недосвідчені, «зелені» солдати загинуть, і загинуть нізащо, нічого не домігшись, тому що серйозного опору вони однаково зробити не зможуть. Посада керівника коштувала Турбіну життя: рятуючи інших, не встиг урятуватися сам

У фіналі роману «Розгром» Левинсон не вмирає, але з’являється перед выжившими пристарілим; раптово навколишні бачать у ньому звичайної людини зі сльозавими очами, що схудло й побледнели. Але остання фраза роману («…потрібно було жити й виконувати свої обов’язки») повертає оптимістичний настрой; слабість Левинсона тимчасова, тому що хоробра людина – це не той, хто не випробовує страху, адже інстинкт самозбереження є в усіх; це той, хто вміє придушити в собі страх, поставити спільні нтерес, ідею вище страху й не дає йому перерости втрусость.

Не менше хоробрості потрібно від підлеглих – Морозки, Николки Турбіна. Ці герої двох різних добутків належать різним станам, у них зовсім різні долі, і, мабуть, єдине, що їх поєднує, – те краще, що є в солдаті: сміливість, вірність, відданість, у відомій мері ініціатива. І обоє автора, Булгаков і Фадєєв, явно симпатизують героям, хоча в силу реалістичності добутків приводять їх до трагичному фіналу: Морозку – до героїчної смерті, Николку – до важкого поранення

Особливе місце в добутках про війну займають образи жінок, здавалося б, недоречні в суворих реаліях воєнного часу. У п’єсі «Дні Турбиных» Олена, головна героїня, жінка сильна, неабияка; вона нарівні із чоловіками зустрічає тривожні часи, знаходить у собі сили після від’їзду чоловіка почати нове життя

У романі «Розгром» образ Вари – також один із центральних, але у Фадєєва жінка сприймається скоріше не як ідеал, об’єкт поклоніння (згадаємо, що в Булгакова майже все чоловіка в п’єсі закохані в Олену), а скоріше як друг, вірний товариш і супутник. У той же час показані її внутрішній мир і еволюція: від романтичної захопленості Мечиком до спокійного розуміння щирих цінностей і повернення до Морозке. Епізодичний, але дуже характерний образ господарки з розповіді «Мій перший гусак», що приречено повторює: «Товариш, я бажаю повіситися». Образи молодих жінок, традиційно в Літературі обозначающие вес тендітне, ніжне, прекрасне, підкреслюють жахи й жорстокості війни за принципом несумісності й контрасту

«Доктор Живаго», «Конармия», «Розгром», «Дні Турбиных» – добутку, у яких відбиті реалії війни з різних сторін, у житті різних станів, національностей, у різних куточках країни, від України до Далекого Сходу. І на тлі нескінченних тайгових лісів, що горять міст і розорених сіл виникають образи людей, у долях яких автори часом поєднують типові риси певного стану або нації; але загальнолюдські цінності не подвластны ні часу, ні простору; скрізь і завжди цінувалися й будуть цінуватися чесність, хоробрість і шляхетність, і те краще, що любили у своїх героях Бабель, Булгаков, Фадєєв, Пастернак, – це вічно, тому їхнього добутку люблять і будуть любити вітчизняні й закордонні читачі