Вірш Маяковського «Нате!» – Маяковський У. В

Центральний композиційний прийом у вірші «Нате!» – антитеза. Уже сама помітна назва красномовно свідчить про це. Ранній ліричний герой В. Маяковського романтично протиставляє себе всьому людству

Він намагається глянути на мир з боку. І цей вид жахає його. Протистояння романтично окриленого ліричного героя й обрезклого миру підкреслюють і займенника «я» – «ви», контрастно протипоставлені в структурі вірші

Художньо зниженому образу юрби протистоїть і саме місто. Це протистояння підкреслює антитеза «чисте» – «брудне». Ранковий порожній провулок чистий і прекрасний. І от, поступово виповзаючи зі своїх будинків, обивателі починають його бруднити:

Через годину звідси в чистий провулок

Витече по людині ваш обрезклий жир

В. Маяковський використовує в даному добутку прийом епатажу. Він немов хоче розлютити, шокувати свого читача й одночасно із цим змусити його задуматися про цінності неминущих і вічних, які, на жаль, підмінюються прагненням до зовнішньої красивості

Поета дратує це суспільство ситих і самовдоволених, зміщанілих городян, виряджених і нафарбованих, і під цією благопристойною личиною що замаскували гнуснейшие й злісні душі, збереження чистоти яких, на жаль, підмінюється суспільством прагненням до зовнішньої красивості

Кожний у місті живе своїм суєтним повсякденним життям. Йому й справи немає до нашого ліричного героя. Він, безсумнівно, скривджений і обділений увагою. Може бути, тому йому так хочеться побольнее вколоти, зачепити обивателів

Що ж проголошує В. Маяковський цінністю вищого порядку? Це духовне життя людини, його радості й страждання. Їх здатна втілити насамперед поезія. Їй у добутку й присвячені практично всі піднесені зображувально – виразні засоби («віршів скриньок», «безцінні слова», «метелик поэтиного серця»).

Раннього Маяковського критика часто дорікає в егоїзмі. Однак важливо, що він прагне протиставити миру не себе (як конкретну особистість), а тип поетичної душі, філософськи обдарованого істоти. Поет удивляється в навколишніх, спочатку намагається розглянути людей по одному, потім всі типи й лики зливаються

У цьому вірші відчувається гра у відсиланні до певної традиції:

Юрба озвіріє, буде тертися,

Наїжить ніжки стоглавая воша

Мимоволі пригадується роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання», у якому головний герой Родіон Розкольників ділить людей на «тварин тремтячих» і «право имеющих». Для одних уготовано лише животіння серед дрібних і повсякденних проблем, нескінченної суєти й безпросвітної вбогості. Іншим же закони не писані. По праву сильного й обдарованого їм дозволено вершити чужі долі. Читач знає, до чого подібні теорії приводять на сторінках роману Ф. М. Достоєвського. Однак поза хазяїна життя для багатьох ще приваблива

У цьому випадку ліричний герой В. Маяковського багато в чому вподібнюється Раскольникову, нехтуючи людей як юрбу жалюгідних, незначних, злісних чоловічків, прагне піднятися над миром повсякденних істот, підкреслити свою неординарність і винятковість. У той же час ліричний герой легкораним. Серце його подібно великої метеликові

У багатьох віршах Маяковського, де ліричний герой також кидає виклик миру, йому й справи особливого немає до інших. Але в цьому добутку поета охоплює непідроблений жах перед юрбою, що озвіріла