Аналіз вірша Мандельштама «Notre Dame» – Мандельштам О. Э

Вірш «Notre Dame» написане Осипом Мандельштамом в 1912 році. Саме в цей від літературного суспільства «Цех поетів» відділився новий напрямок. Його автори називали себе акмеистами – «находящимися на вершині». У числі акмеистов виявився й Осип Мандельштам. Його лірика заявила про це раніше, ніж поет примкнув до нового плину. Віршам Мандельштама ніколи не була властива абстрактність і занурення у внутрішній мир, характерні для символістів

Кожний рядок, кожна метафора в нього – чітка лінія цільного художнього полотна поетичного добутку. Таке й вірш, присвячений собору Дам – Де – Парі. Варто відзначити, що Мандельштам прийняв християнство в 1911 році. І найбільше його цікавили джерела католицької віри. Вишукування в цій області надихнули поета на створення декількох добутків, у тому числі й «Notre Dame».

Розмір вірша – шестистопний ямб. Він надає строфам і співучість і ритмічність одночасно. Звідси відчуття легкості рядків, немов вони дійсно злітають до самого купола собору. І якщо в символістів епітети грають «службову», прохідну роль, то в Мандельштама вони підкреслюють, підсилюють якості описуваного предмета: «…Коштує василька, і – радісний і перший – /Як ніколи Адам, розпластуючи нерви,/Грає м’язами хрестовий легкий звід».

У ключового слова «звід» цілих чотири епітети й метафоричне порівняння з першою людиною на Землі. Так само, як Адам став перед Творцем, архітектурний вінець з’являється перед ліричним героєм, яким є сам автор. Напруга, створена в першому чотиривірші, розсіюється в другому: «…Тут подбала подпружных арок сила,/Щоб маса важка стіни не розтрощила,/И зводу зухвалого не діє таран». По суті, тут описана динамічна статика

Сильні, виразні епітети – «подпружные» арки, «важка» маса, «зухвалий» звід – малюють нам картину архітектурного утвору, що живе своїм життям. І справляються із цим краще, ніж майже непомітні дієслова – «подбала», «розтрощила», «не діє».

У третьому чотиривірші поет говорить про синтез антагоністичних культур і религий, з якого виникла незбагненна краса рукотворного шедевра: «Душі готичної розумова прірва,/Єгипетська міць і християнства боязкість,». У заключному чотиривірші поет підбиває підсумок своїм спостереженням. Як мотрійка в мотрійці, тут укладена метафора в метафорі: навислий звід собору символізує собою якусь погрозу, що у свою чергу персоніфікує сумніви й творчі метання автора

Міркуючи, ліричний герой виявляє, що погроза в той же час є й стимулом до творення: «Але чим внимательней, твердиня Notre Dame,/Я вивчав твої дивовижні ребра, – /Тим частіше думав я: з ваги недоброї/И я коли – небудь прекрасне створю…».