«Найстрашніше у світі – це бути заспокоєним» – Інші твори по сучасній літературі

«Найстрашніше у світі – це бути заспокоєним», – сказав М. Кульчицкий… Оглядаючись на все, що зроблено нашою країною за останні вісімдесят років, на все, що ми побудували й що нам доводиться тепер виправляти, на всі, чим ми повинні (просто зобов’язані!) пишатися, важко не погодитися з

Цими словами

Не тільки наша історія, досвід усього людства доводить, що саме заспокоєність – найстрашніше, що може

Трапитися слюдьми.

Заспокоєність – крапка відліку, з якої починається рух назад. Заспокоєність відкидає людство на століття назад. Людина, що ще недавно вражала гостротою розуму, раптом стає самовдоволеним дурнем. Це – заспокоєність

Не провина наша, а лихо, величезна, і непоправна, що ми знаємо це занадто добре. Ми довгий час перебували в стані блаженного заспокоєння, Розбудити почуття й душі покликана була Література. Але й вона здебільшого «почивала», Розпачливі спроби деяких письменників розігнати дрімоту зустрічалися в багнети й не дали результатів. Але адже вони були… Література застерігала нас: «…бійся байдужих: це з їхньої мовчазної згоди відбуваються й убивства, і предательстза…». Ми ж забули про це. Страшний, непрощенний злочин зробив нашу байдужість! Саме воно вбило Маяковського, саме з нашого «мовчазної згоди» були розстріляні Павло Васильєв і Борис Пильняк, умер Євгеній Замятін. Але ж вони попереджали нас!

Євгеній Замятін написав роман «Ми», що повинен був розбудити почуття протесту в будь – якого мислячої людини. Але він не дійшов до читача. Суспільство, де все всім задоволені, де спеціальний апарат «стирає» совість, сумніви, де з однаковою байдужістю знищуються й людина, і старі меблі, настільки походила на створене нами, що «чавунна цензура» Сталіна заборонили це добуток

На жаль! Ми й далі перебували в блаженнім невіданні й байдужості. Щирі письменники, щоб не потрапити під ніж репресій, змушені були писати «у стіл». Такою книгою був і роман М. Дудинцева «Білі одяги».

…Скільки злочинів відбувається в ім’я заспокоєння! Скільки чесних і полум’яних людей були знищені, щоб не порушувати сонне царство! І все – таки страшно, коли читаєш про це. Страшно, що людина може настільки низько впасти. Але навіть у ці «глухі роки» були люди, вірні добру, справедливості й прогресу… Про таких людей і розповідає Дудинцев в «Бєлих одягах».

Федір Дежкин – герой цього роману – всю свою силу віддав для боротьби зі злом, зі зрадництвом, знайшов у собі мужність визнати, що раніше був їхнім союзником. Людина «у білих одягах», він вирвався із сонного царства, порушив його спокій, не думаючи про себе. Саме завдяки таким людям людство йде вперед.

Про те, як небезпечна заспокоєність, говорив і Чингиз Айтматов. «Плаха»… Як би не аналізували цей роман, не можна не помітити, що тема морального очищення – одна з найважливіших у цьому добутку. Моральне очищення відкидає застій, заспокоєність. Воно вимагає рухи. У кожному рядку роману присутній цей рух, а там же, де його ні, – там немає людини. Там царюють Гришан і Обер – Кайданів зі своєю «хунтою».

Перемогти їх важко, особливо поодинці. Їхня заспокоєність – це впевнене відчуття сили, такий же, як у Пілата, – сили посилати людей на смерть. Не випадково Обер – Кайданів так любить повторювати слова Сталіна

Символ байдужості – застій

Але й у роки нашого застою перебували люди, які мужньо намагалися розбудити нас від байдужості. Це – поети. «Поезія – для одержимих», – сказав М. Львів. Саме одержимі запекло боролися за те, щоб ми тепер відчували себе людьми. Євгеній Евтушенко, Роберт Рождественський, Андрій Дементьєв… Їхня поезія кликала вперед, звільняла від застою. За це їх не любили, вони були гнані. Але вони писали, знаючи, що «найстрашніше… – це бути заспокоєним».

У роки, що здаються тепер страшно далекими, Е. Евтушенко й А. Дементьєв призивали до «очищення душ», а Р. Рождественський зробив розпачливу спробу звернути нашу увагу на екологічну катастрофу, що загрожує

Не можна, не можна бути заспокоєним! Людина не має права почивати на лаврах, тому що життя – це рух. І як можна равнодушно дивитися на чуже лихо, на зрадництва й злочини?

Ми відповідаємо за все. Ми – люди. Саме тому, що ми взяли на себе відповідальність за происходящее на планеті, ми просто не маємо права на заспокоєність