Висновок на тему: “Образ Печорина в романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” – Лермонтов Михайло

Епіграф: “Я давно вуж живу не серцем, а головою… У мені два чоловіки: один живе в повному змісті цього слова, іншої мислить і судить його”. (Печорин, “Герой нашого часу” ) Михайло Юрійович Лермонтов у своїх добутках зачіпав проблеми моральності й моральності, знаючи при цьому, що не кожний читач зрозуміє щиру суть його викладів

Яскравим прикладом споровши й розбіжностей, нерозуміння з боку суспільства став головний герой роману «Герої нашого часу» – Печорин. Цей персонаж став сенсацією в росіянці й світовій Літературі, тому що критики й літературознавці розглянули в ньому абсолютно новий художній тип героя. Для них Печорин – людина з важким і неоднозначним характером, якийсь ізгой, що не зумів знайти своє місце в житті. У ньому споконвічно читач бачить перед собою «людини із чудностями». От як про нього озивається його найближчий приятель Максим Максимыч: «Славний був малий, смію вас запевнити; тільки трошки дивний… Так – З, з більшими був чудностями». Із цими висловленнями погоджуються й інші герої роману, такі як князівна Мэри, Вернер, Віра

Слідом за ними про Печорине говорять і читачі, його образ не залишає байдужим нікого! Глибина характеру й складний внутрішній мир Печорина – результат багаторічного впливу навколишнього світу з його негативними й позитивними якостями, спроби загартувати не без того важка вдача. Більшість учинків героя рідко піддаються логічному поясненню, викликаючи при цьому всілякі емоції, у навколишніх його людей. Як би навмисно, Лермонтов дає читачеві можливість побачити всю сутність і суперечливість характеру Печорина

Головний герой у розмові з Максимом Максимычем сам дає визначення своєї неординарності « чиВиховання мене зробило таким, чи бог мене так створив, не знаю; знаю тільки те, що якщо я причиною несчастия інших, те й сам не менш нещасливий» Дійсно, своєрідний доля осягає всіх, з ким звела його доля. Молодий офіцер, зустрівши Печорина вперше відзначив, що ока в цієї людини мали сталевий блиск, що могло говорити про неймовірну злість або про глибокий смуток їхнього власника. Як не дивно, але Печорин усвідомив і відчув всі свої протиріччя, але так і не зміг їх вирішити в підсумку. Як би караючи себе за це, він говорив: «У мені душа зіпсована світлом, уява неспокійне, серце ненаситне; мені все мало: до суму я так само легко звикаю, як до насолоди, і життя моя стає пустее з кожним днем…».

Незважаючи на багато достоїнств у зовнішності, він так і не відчув справжньої любові. Занадто здивований своїми власними проблемами він повністю «іде в себе», назавжди позбавивши себе задоволення любити й бути улюбленим. Образ Печорина змушує всерйоз задуматися кожного, хто прочитав «Герой нашого часу». Прагнення жити у своєму придуманому світі стає важкою ношею, що, у підсумку остаточно душить героя