Образ Наполеона в житті Жюльєна Сореля

Шкільний твір за романом Фредеріко Стендаля «Червоне та чорне». Наполеон, як сказав Олександр Пушкін, – «володар людських доль». Під зіркою слави цієї особистості проходило не одне людське життя. Героїчний генерал, який врятував Республіку, спокусившись мішурою корони, втрачає владу. Фредеріко Стендаль був гарячим прихильником Наполеона, обожнював його. У 1817-1818 роках великий французький письменник працював над книгою «Життя Наполеона», де намагався показати надзвичайну особистість, величну своїм розумом, енергією, залізною волею. Як і Стендаль, герой його роману «Червоне та чорне» – син героїчної та романтичної епохи. В дитинстві Жюльєн з трепетним почуттям спостерігав наполеонівських драгунів, завмирав від захоплення, коли слухав розповіді про осяяні славою перемоги битви великої армії. Будучи ще дитиною, Жюльєн Сорель «марив військовою службою», уявляв, що він теж, як і його кумир Наполеон, проб’ється у вищі кола суспільства. Але свої можливості герой роману вимірює можливостями революційної доби, яка вже відійшла в минуле.

Жюльєн стає гувернером, і, замість поля битви, його чека-, ють вузькі коридори, по яких пробиваються до грошей герої нового часу. Визначивши для себе, що бути священиком зараз краще, Сорель натягує на себе чорну уніформу, яка так не пасувала його красивому обличчю. При Наполеоні такий юнак зміг би швидко висунутися, вирізнитися з натовпу, зробити блискучу кар’єру. Але й у нові часи молодий честолюбець спромігся зробити кар’єру, хоча й у межах, які визначила для талановитого селянського сина Реставрація. Честолюбний Жюльєн на самоті читає про італійську компанію Наполеона і його перебування на острові Святої Єлени. Юнак марить своїм кумиром, мріє піднестися на ту ж висоту, якої досяг Наполеон. Людина, котра проклала собі шлях однією тільк шпагою, заслуговувала на те, щоб її портрет зберігали в спе ціальній коробочці і в потайному місці. Все, про що б н думав Жюльєн у перші дні свого самостійного життя, не одмінно поверталося до його обожнюваного імператора. Зауваження Бонапарта щодо моди, його манера робит„ компліменти, прочитані ним книжки – все це було для юнака керівництвом до дії. Навіть про завоювання гордо-’ го серця мадам де Реналь він думав спочатку так, як, на-; певно, думав його кумир про завоювання нової фортеці.. Стихія юнака – це героїка подвигів, проте він пізно з’явився на землі, бо подвиги вже нікому не потрібні. Але він усе одно йде в бій – один проти всіх, – і у своїй уяві вже перемагає ворогів, як і герой його мрій.

Жюльєн – горда і самотня людина. Намагаючись збе-; регти людську гідність у світі інтриг і брехні, він не хоче і не може бути лакеєм. Думка про долю Наполеона пов’язана в романі з образом яструба. Цей хижак здається Со-релю втіленням сили і самотності, він заздрить яструбу-перепелятнику, в якому вбачає самого Наполеона. Щоб вирватися з клітки жалюгідного життя, щоб перемогти ворогів – провінційних багатіїв і столичну аристократію, щоб завоювати успіх, потрібно бути сильним, як цей птах. Необхідно бути пильним, щохвилини готовим до атаки. І Жюльєн знаходить у собі сили кинути виклик вищому світу, він, син теслі, відмовляється від захисту на суді, виступає з палкою промовою, у якій ганьбить те суспільство, до якого намагався будь-що потрапити. Він – вольова і муж-, ня людина, вміє жертвувати собою в потрібний час і слушну хвилину, але ніколи не дозволяє потоптати своєї людської гідності. Своє захоплення Наполеоном Стендаль цілком передав улюбленому герою – Жюльєну Сорелю, але сам письменник усвідомлював подвійну сутність Бонапарта: з одного боку – тиран імператор, честолюбний завойовник; з іншого – національний герой, генерал революційної армії, ідеалізований культом Наполеона. У своїх творах великий французький письменник намагався показати саме ці дві сторони особистості імператора – героїчну і хижу, через світосприйняття своїх героїв.