Моя думка про роман Миколи Чернишевського “Що робити?” – Чернишевський Микола

Усім відомий твір Чернишевського “Що робити?” стало справжнім маніфестом російської революції. Придуманий у тюремних катівнях, він уперше (через недбайливість цензорів) був опублікований Некрасовим у журналі “Сучасник”. Що ж притягало й притягає до нашого часу в даному романі прогресивно, що міркує частину, людства?

Чернишевський у своє літературне створення ввів немов би російського Оуэна в спідниці. Його Віра Павлівна пробує побудувати в обстановці феодально – капіталістичного суспільства колективну майстерню, де самі робітниці встановлюють умови праці й життя. Втім, у найдокладніших описах майстерні й, особливо в четвертому сні Віри Павлівни, виявилася вся незрілість матеріалізму Чернишевського, його схильність до ідеалістичного соціалізму. Дійсно, він намагається обрисувати абсолютно ідеальний лад – не те що ідеальні суспільні відносини, але сам ідеальний спосіб життя. Йому здається, що досить умоглядно побудувати якусь утопію, і вся подальша еволюція людства зведеться до досягнення оной. Втім, до безсумнівних заслуг Чернишевського варто віднести залишене їм право для “диваків” жити так, як їм подобається. У тій частині, де Чернишевський не намагається точно описати деталі майбутнього ладу, йому вдалося побудувати цілком цільний будинок соціалізму, де самі працюючі розпоряджаються засобами виробництва

Однак роман “Що робити?” складається не з однієї соціалістичної ідеї, хоча остання й займає в ньому центральне місце. Крім утопічних мріянь про майбутнє, у романі присутній і досить серйозний аналіз сьогодення (тобто, сучасного Чернишевському). Чого коштує хоча б таке зауваження про людей, що роблять зло лише по необхідності якось жити. Ці люди будуть творити добро, якщо зло перестане бути вигідним. Читач без усякої праці робить у своїй свідомості наступний крок – крок до розуміння соціальної природи всякого зла

Але крім описів сьогодення й майбутнього в романі є ще образи людей майбутнього. Скажемо, все життя Лопухова їсти готовність принести себе в жертву за щастя близьких людей. Хоча за його жертвоприносинами немає ні тіні “геройства”, він такий же егоїст, як і Кірсанов, і Віра Павлівна. Але Чернишевський уважає їхніми звичайними представниками нового людства. І, щоб підкреслити цю їхню звичайність, він уводить у роман образ Рахметова. От це – дійсно служителя ідеї, що обмежив себе строгими правилами. Як ригорист, він хоче довести, що домагається волі лише по переконанню, а не в ім’я задоволення своїх страстей. Він заслуговує, мабуть, преклоніння; втім, я схильний думати, що преклоніння було б йому огидно.

Такі нові люди, до яких Чернишевський “на жаль, не належить”. “Аморально” – вирікає якийсь “проникливий” ханжа. “Молодець, порадуй ще слівцем”, – хвалить його автор. Йому плювати на мораль і моральність, придумані для поневолювання особистості. Він визнає лише одну мораль – мораль волі, і лише одну моральність – моральність рівності

До речі, раз вуж ми згадали про “проникливого читача”, треба поговорити про достоїнства роману, які він має в художньому плані

Роман читається дуже легко, а простота сприйняття, безсумнівно, є одна з найголовніших цінностей художнього твору. Між іншим, варто звернути увагу на найцікавіший факт: у романі практично відсутні вираження, що застаріли за останні сто двадцять п’ять літ

Ніхто ще до Чернишевського в росіянці, та й світовій художній Літературі не сказав таких поетично проникливих слів про революціонера, про соціаліста. У заключній главі роману, “Зміна декорацій”, висловлена впевненість у близькості революційного перевороту. Всією істотою своїм опальний автор “Що робити?” чекав революцію в Росії, привітав її, прославляв її діячів

Чуттям великого художника – реаліста й мислителя Чернишевський зрозумів, що тільки рельєфний образ із найбільшою повнотою виразить сутність російського революціонера – тоді ще “екземпляра… рідкої породи” – і зробить сильний виховний вплив на читача

Блискуче знущання над “проникливим читачем” триває протягом усього оповідання. Нещасному тикають у ніс сюжетними штампами, забивають рот салфеткою, виганяють геть. Мало того, його розморюють глубиною аморальності героїв і автора, а в результаті складна суміш психологічного роману й революційної програми, якийсь є “Що робити?”.

Взагалі роман написаний з більшим талантом і рідкою хитрістю. Тільки дурень не зможе зрозуміти щирий зміст роману: однак же, царські цензори були саме дурнями. І Чернишевський знав це краще багатьох інших. Він виявився прав. “Що робити?” був пропущений цензурою й відмінно зрозумілий читачами журналу “Сучасник”.

На прикладі Рахметова зображені самі істотні сторони характеру виду, що з’являвся в Росії, професійного революціонера, з його неухильною волею до боротьби, піднесеною етичною великодушністю, безмежною вірністю своєму народу й Батьківщині. Жорстока суспільна боротьба, що виникла біля “Що робити?” і створених Чернишевським типів “нових людей”, озлоблені наскоки супротивників на творця революційного роману й непідроблена подяка прихильників і союзників виразно розкривають політичну суть образа Рахметова.

Аналіз даного добутку не припускає метою видозмінити суспільні або політичні цінності. Суть не в соціалізмі, капіталізмі й комунізмі. “Що робити?” – це добуток про відшукування шляху для звільнення всього народу. І не так важливо, що автор знаходить цей шлях тільки в соціалістичному суспільному ладі. Літературознавча цінність роману величезна, роман “Що робити?” будить у нас найкращі схильності, подібно роману Войнич “Ґедзь”, але політичне підґрунтя його ще більше віддалене від нинішніх проблем і завдань