Повний зміст Шумів очерет Зощенко М. М

Шумів камыштут недавно померла одна баба. Вона дотримувалася релігії – говіла й так далі. Родичі її відрізнялися тим же самим. І із цієї причини вирішено було влаштувати бабі відповідне поховання.Запрошений піп з’явився в призначену годину на квартиру, облачився в парчеву ризу й, як говориться, приступився до виконання своїх прямих обов’язків.Тільки раптом родичі зауважують, що панотець трохи сам не свій: він, видать, випивши й небагато гойдається.Родичі почали шепотітися, мов, ах ти боже мій, яка непогодженість, поп – то, дивитеся, не струнко тримається на ногах. Тільки один з родичів, здається, що був камердинер і найстарший фахівець у галузі випивки, підходить до панотцеві й так тихо йому говорить: – Некрасиво надходите, святий батько. Навіщо ж ви з ранки раніше надралися… От тепер ви під мухою й цим знижуєте релігійний настрій у родичів. Нуті, дыхните на мене.Прикривши рот рукою, панотець говорить: – Не знаю, як ви, а я у своєму натуральному виді. А тільки я сьогодні з ранку не жравши, і, може бути, через це мене трошки кренить. Немає чи, загалом кажучи, у вас отут чим – небудь заправитися.Панотця повели на кухню. Присмажили яєчню й дали йому чарку коньяку, щоб перебити настрій.Подзаправившись, панотець знову приступився до роботи. Але хитавиця в нього тривала не в меншому ступені.Але оскільки він урівноважував цю хитавицю помахиванием кадила, те все сходило більш – менш задовільно. Хоча релігійний настрій у родичів було остаточно зірване, тим більше своїм кадилом панотець зачіпав те одного, те іншого родича й тим самим викликав серед них ремство й повне невдоволення.Нарешті покійну понесли по сходам, щоб, як говориться, водрузити її сумні останки на колісницю.Батя, як йому покладалося, ішов спереду.Як раптом родичі не без жаху чують, що замість ”зі святим упокій” панотець затяг щось незгідне.І раптом усі зауважують, що він співає пісню:

Шумів очерет, дерева гнулися,А нічка темна була,Одна кохана паравсю ніч сиділа до ранку…

Родичі остовпіли, коли почули ці слова.Один з родичів, що був камердинер, підходить до священикові й так йому говорить: – Ну, знаєте, це занадто – арії співати. Ми вас запросили, щоб ви нам проспівали що – небудь підходяще до поховання покійної, а ви пустилися на таке паскудство. Ну – ка, без усяких відмовок, дыхните на мене.Дыхнув на камердинера, піп говорить: – Коли випивши, я чомусь зазавжди звертаю на цю пісню. Покійної це байдуже, а що стосується родичів, то мені рішуче на них наплювати.Колишній камердинер говорить: – Звичайно, іншим часом ми б вас вислухали з інтересом, оскільки пісня дійсно гарна, і я навіть згодний записати її слова, але в даний момент із вашої сторони неприпустима нахабність – це співати.Отут серед родичів почалися лементи. Пролунали вигуки: – Покличте міліціонера!У дворі збіглася публіка. Двірник, підійшовши до воріт, дав тривожний свисток.От приходить міліціонер. Родичі говорять йому: – От подивитеся, якого попа ми запросили. Що ви нам на це скажете?Міліціонер говорить: – все – таки цей служитель культу ще володіє собою. От якщо б він у вас падав, то я б відвів його у відділення міліції. Але він у вас ще тримається й тільки не те співає. А що він там у вас співає – міліції це не стосується. Пущай він хоч на голові ходить і “чижика” співає – міліції це зовсім байдуже.Родичі говорять: – Що ж нам у такому випадку робити?Панотець говорить: – Що ви, їй – богу, скандал улаштовуєте. Може бути, залишилося пройти сорок кроків, і як – небудь із божою допомогою я дійду.Колишній камердинер говорить: – Ідіть. Але якщо ви знову почнете не те співати, то я вам неодмінно чим – небудь ковтку заткниу.От процесія рушила далі. І панотець володів собою добре. Але коли труна встановлювали на колісницю, панотець знову тихо запік:

Ах, не одна трава пом’ята,Пом’ята дівоча врода…

Отут камердинер, зовсім озвірівши, хотів кинутися на богослужителя, але родичі удержали, а те вийшло б зовсім бридко й зовсім спотворило б церковну ідею поховання покійних.Загалом, панотець, розсердившись на всіх, пішов. І колісниця благополучно рушила в шлях.Цю історію ми розповіли вам без єдиного слова вигадки. У чому й подписуемся.