Вірш О. Т. Твардовського «Брати»

Творчість Твардовського цілком і повністю належить радянській епосі. Його доля – відбиття того суперечливого часу. Поет сполучив у собі віру в ідеали соціалізму із трагедією своєї сім’ї, віру в людину, у волю її духу. У вірші «Брати» (1933), написаному анапестом, Твардовський натяками висловлює свій біль (сім’я була розкуркулена і вислана в північні краї на лісоповал):

Років сімнадцять тому назад Ми один одного любили й знали. Що ж ти, брат? Де ж ти, брат? На якому Біломорськом каналі?

У вірші для більшої зображальності і посилення сприйняття Твардовський прибігає до епітетів: «самотній коник», «гаряче сіно шуміло». Брати, засипаючи, відчувають томління й мало-мало страх, що вони вдвох у сараї:

Але в сараї своєму по ночах Ми вдвох засипали несміливо. Самотній коник сверчав, І гаряче сіно шуміло.

Щоб показати гордість братів, що вони на рівні сидять поруч із батьком, Твардовський пише:

І сиділи ми, випнувши грудей, – Я з однієї сторони, Брат з іншого боку, Як великі, одружені люди. Читаєш рядки вірша: Нас батько, за звичку люблячи, Називав не дітьми, а синами. Він саджав нас поруч себе І про життя розмовляв з нами.

- Ну, сини? Що, сини? – і щемить серце, і лоскоче від дитячої любові до батька і любові й поваги батька до дітей. А в цих рядках вірша: – Ми, бувало, кошика грибів, Від дощу, що побіліли, носили. Їли жолуді з наших дубів – У дитинстві смачні жолуді були! – я чую щиросердечний біль автора, що не бути йому щасливим зараз удвох із братом, як вони були щасливі в дитинстві. Вірш Твардовського «Брати» передає атмосферу щасливого дитинства того часу, але між рядків ми чуємо біль душі, гіркоту від того, що щастя не повернути. Вірш мені сподобався. Він легко читається і запам’ятовується, він дуже виразний. Мені здається, що вірш не закінчений, Твардовський так і не розкриває долю свого брата. У вірші постійно звучить питання, на яке не може дати відповідь і сам автор.