Смерть героя – пушкіна Олександр

(по творі Олександра Пушкіна «Пісня про віщого Олега»)

Існує багато міфів і розповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою й відвагою. І здебільшого їхня смерть була раптової й безглуздої, а іноді навіть принизливої. Наприклад, Ахіллові потрапили в п’яту, Сослану переїхали сталевим колесом коліно – це було єдине уразливе місце на його тілі, Провідник походу аргонавтів загинув під кормою власного корабля, коли той розвалився від старості. Трагічними були смерть Геракла й доля Эдипа.

Але були ж герої й на нашій землі. Багато перемог і більших здійснень було за спиною великого князя київського Олега. Це саме він очолив похід проти Хозарського каганату, що безперервно здійснював набіги на російські міста й села. Це він продовжував збирати разом землі слов’янських племен і створювати могутню й гарну державу, що згодом знали як Країну Міст. За розум, винахідливість і знання дали йому прізвисько «Віщий», тобто той, що відає, знається

Але «ні сильному, ні вмілому долі не обійти». Літопис розповів нам про смерть віщого князя. Така ж безглузда й принизливу, як смерть інших легендарних героїв. Не від меча або стріли. Не від пращі або списа. Не під час приборкування дикого жеребця. Просто з мертвої голови колишнього бойового коня виповзла гадюка й «вкусила князя в ногу, він же занедужав і вмер». Тим більше ця смерть безглузда, тому що віщий Олег, почувши попередження волхва, що прийме смерть від свого коня, не повірив йому, але про всякий випадок поміняв свого бойового товариша на інший. Відняв від нього своє серце й не згадував до тої нещасливої години, коли прийшла йому думка «побачити кості коня».

Можливо, саме ця невідворотність долі, що хоча не життям, так смертю дорівнює князя до простої людини, спонукувала Пушкіна перевести сухий і короткий запис літопису в чарівні вірші його поеми