Чарівниця зима – пори року

(по віршах А. С. Пушкіна «Зимова дорога» і Ф. И. Тютчева «Чародейкою зимою»)

Зима – незвичайна пора року. Білий пухнатий сніг, засніжені дерева, морозне повітря. Не зрячи в народі називають зиму красунею, чарівницею. Це дивна пора року надихнуло багатьох поетів до створення прекрасних поетичних рядків. Скільки чудових віршів присвячено цій порі року. Вірша А. С. Пушкіна «Зимова дорога» і Ф. И. Тютчева «Чародейкою зимою…» теж про зиму. Вони дозволяють побачити зиму по – новому й пережити ті ж почуття, які зима викликала в душі поетів

У вірші А. С. Пушкіна «Зимова дорога» зима смутна, холодна, тужлива. Уночі зимова дорога здається поетові «нудної», пустельної. «Ні вогню, ні чорної хати. Глухомань і сніг…», «сумні галявини». Навіть дзвіночок трійки однозвучний і «утомливо гримить». Довга зимова дорога, довгі пісні ямщика будять у душі поета серцеву тугу. У таку зимову ніч «нудно, смутно» і мимоволі мріється про палаючий камін, про зустріч із рідною людиною

Але зима буває й інший. Зовсім інший побачив зиму Ф. И. Тютчев. У Ф. И. Тютчева зима – чарівниця. Вона зачарувала ліс, покрила його сніжної бахромою. Обплутала зима, окувала ліс легким пуховим ланцюгом. Ліс коштує зачарований чарівним снігом. Коли на

Його падають промені зимового сонця,

У ньому ніщо не затріпотить,

Він весь спалахне й заблищить

Сліпучою вродою

Чарівна, велична й прекрасна зима

От який різної буває зима. І смутно – одноманітної, і царствено – прекрасної. Зима живаючи. Вона грає з нами, міняється, змушує нас і тужити, і захоплюватися. Зима – чарівниця!