Добро і зло в оповіданні А. Лотоцького «Михайло-семиліток»
Про минуле нашого народу, про героїчну боротьбу проти Іноземних загарбників, про незвичайну силу і мужність руських воїнів, князів дізнаємося ми з історії України, літописів, творів на історичну тематику. Про напад печенігів на Київ розповідається в оповіданні А. Лотоцького «Михайло-семиліток».
Михайлик — син князя Володимира, Молоденький ше був князенко, а вже вмів добре стріляти з лука, їздити на коні. «Славний був лицар князенко Михайлик-семиліток. Батько його дуже любив, любив його й увесь нарід». Були у хлопчика незвичайні здібності: він бачив І чув те, що ніхто не бачив і не чув. Навіть ворожбити сказали печенігам, що їм ніколи не здобути Києва, поки там знаходиться князенко: «Се його побут у мурах міста не дає вам здобути Києва». І вирішили печеніги просити князя віддати їм Михайлика в заставу.
Не міг князь погодитися на це, зібрали віче, яке спочатку теж було проти. «Любили кияни Михайлика, бо хоч він ще й маленький був, а вже могли пізнати в ньому доброту й хоробрість. Вже тепер бачили вони в ньому свого будучого князя, що принесе славу Києву та Вкраїні». Та чорні духи зробили своє діло — народ погодився віддати Михайлика.
Усе це чув хлопчик і дуже засмутився через те, що люди не розуміли, що своїм рішенням готують свою загибель. Михайлик зробив свій вибір: залишив рідний дім, родину, прирік себе на вигнання, "аж поки весь нарід не прийде до свідомості", хто він і яка в нього сила. А перед від'їздом він звільнив рідне місто. Пролетів серединою ворожого табору. «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як зрубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться».
А потім поїхав Михайлик далеко-далеко, поставив Золоті ворота і стереже їх до слушного часу.
Михайлик — син князя Володимира, Молоденький ше був князенко, а вже вмів добре стріляти з лука, їздити на коні. «Славний був лицар князенко Михайлик-семиліток. Батько його дуже любив, любив його й увесь нарід». Були у хлопчика незвичайні здібності: він бачив І чув те, що ніхто не бачив і не чув. Навіть ворожбити сказали печенігам, що їм ніколи не здобути Києва, поки там знаходиться князенко: «Се його побут у мурах міста не дає вам здобути Києва». І вирішили печеніги просити князя віддати їм Михайлика в заставу.
Не міг князь погодитися на це, зібрали віче, яке спочатку теж було проти. «Любили кияни Михайлика, бо хоч він ще й маленький був, а вже могли пізнати в ньому доброту й хоробрість. Вже тепер бачили вони в ньому свого будучого князя, що принесе славу Києву та Вкраїні». Та чорні духи зробили своє діло — народ погодився віддати Михайлика.
Усе це чув хлопчик і дуже засмутився через те, що люди не розуміли, що своїм рішенням готують свою загибель. Михайлик зробив свій вибір: залишив рідний дім, родину, прирік себе на вигнання, "аж поки весь нарід не прийде до свідомості", хто він і яка в нього сила. А перед від'їздом він звільнив рідне місто. Пролетів серединою ворожого табору. «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як зрубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться».
А потім поїхав Михайлик далеко-далеко, поставив Золоті ворота і стереже їх до слушного часу.
