Своєрідність повести Андрія Платонова «Котлован» – Платонов Андрій

Андрій Платонов написав повість «Котлован» в 1929 – 1930 – х роках. Це були роки великого перелому – згортання непу, індустріалізація й колективізація. Скінчилася епоха, символом якої був Ленін, і почалася нова епоха – сталінська. За словами У. Черчілля, Сталін «взяв Росію постолової, а залишив неї з атомною зброєю». Така різка зміна говорить про надзвичайну важливість цього періоду російської історії. Багато письменників намагалися запам’ятати в слові цей час: у СРСР одних кликали «радянськими», а інших – «антирадянськими». Після цієї епохи пройшло вже більше напівстоліття, і безсторонній суддя – час – виніс свій вердикт. Імена багатьох радянських письменників, які прославляли партію й Сталіна, канули в Лету, але в пам’яті народу збереглися імена двох яскравих геніїв радянської прози: Шолохова й Платонова.

На мою думку, в «Котловані» головним завданням Платонова було показати читачеві людини, що всією душею бажає побудувати нове життя. Будівництво нового життя – це насамперед зламування старого. Із цього погляду дуже цікавий мова, якою написана повість. Платонов – Петров – Водкин у Літературі, він уникає стандартними словосполучень, що вже стали, його літературна мова гранично чітка, ясний і при цьому досить колоритний. Інвалід Жачев говорить, що він постраждав на «капіталістичної воїні», і це просте словосполучення відразу наводить на думку, що на цій війні люди гинули й страждали через чужі капітали. Одночасно під цим поняттям можуть ховатися й перша світова війна, і громадянська війна, війна з капіталом, до того ж, вустами Жачева, автор дає зрозуміти, що в майбутньому СРСР очікують «соціалістичні війни».

Описуючи своїх героїв, А. П. Платонов також уникає штампів: про Козлова, що спочатку рил котлован, він говорить як про людину «незначному всім тілом, кому слабості потрапила в глину з його мутної, одноманітного особи» – досить незвичайна характеристика, інший такий у всій Російській літературі не знайдеш, вона проте дає досить повне подання про персонажа. Опис пейзажу, як це робиться в Платонова, також ніде більше не зустрінеш, у нього поле може бути «втомленим», а безлюдну ніч населяють лише «вода й вітер», і тільки «одні птаха зуміли оспівати смуток цієї великої речовини, тому що вони літали зверху і їм було легше». Платонов наділяє природу почуттями, але природа «Котловану» смутна й сумна, а люди риють у тілі землі котлован для пролетарського будинку

Головний герой повести – пролетар Вощев, що ится сенс життя й існування. Виглядає він втомленим, він не має родини, майна, а в його вещмешке перебувають дрібнички, підібрані їм по дорозі. На його думку, життя поза його тілом іде автоматично, лише він намагається знайти її зміст, але від свідомості цього Вощев не відчуває особливої гордості. Інвалід війни Жачев являє собою людини, що воював і був поранений, що дозволяє йому почувати себе вище інших людей, що не воювали. Жачев являє собою типовий образ червоноармійця «до мозку костей» – його війна ще не кінчена, він буде боротися з усіма ворогами Радянської влади. Каліка, що одержує пенсію по інвалідності, живе тим, що фактично вимагає в інших засобу до існування, не виявляючи при цьому ні найменшого бажання працюватися

У повісті представлена також і Радянська влада, але не помпезно й тріумфально, а буденно й буденно: Прушевский, Пашкин і Сафронов керують життям пролетаріату, але вони – усього лише нижча ланка влади. Більше висока влада в повісті ніяк не показана, що надає «Котловану» більше правдоподібний вид. Радянська влада забезпечила своїм представникам на місцях кращі умови існування, чим для всього іншого народу, але все – таки вони ще не втратили контакт із масами: Прушевский один раз переночував у бараку із грабарями, а Пашкину доводилося вислухувати погрози Жачева у свою адресу

Також у повісті показані селяни, які, за словами Чигелина, «сіяють хліб і їдять із нами навпіл». У селі, за допомогою активіста, що любив читати директиви зверху, накопичуючи «ентузіазм, незламність дії», робітники Провели колективізацію. Проблеми колективізації блискуче показані в добутках Шолохова, але й Платонову вдалося з успіхом розкрити цю тему

Такий мир людей у повісті «Котлован», і весь цей мир зайнятий однією справою – будівництвом світлого майбутнього. Символом цього світлого майбутнього є дівчинка Настя, що грабарі дали притулок у себе. Жачев, Вощев і інші зв’язують своє майбутнє з дітьми, а Настя, єдина дитина в повісті, крім безликих піонерів, умирає від хвороби

Всі дії повести розвертаються навколо котловану, що риють грабарі, але, очевидно, він ніколи не буде завершений, тому що начальство безупинно вимагає його збільшити. У майбутньому будинку всі хочуть укритися від сумів і негод, але в будинку немає навіть фундаменту, а є лише котлован, риття якого повинне ж буде коли – небудь завершитися. У пролетаря1 їсти бажання почати справа, продовжити його, але занадто часто в нього немає бажання його завершити, що й показує Андрій Платонов на прикладі котловану й Вощева. Коли головний герой побачив мертву Настю, то він запитав себе, «навіщо тепер потрібний сенс життя й істина всесвітнього походження, якщо немає маленької, вірної людини, у якому істина стала б радістю й движеньем?».

Котлованом, риття якого було завершено, була могила для Насті. Дитина, що персоніфікує світле майбутнє, умерла, так встає резонне питання: для чого котлован, для чого будинок, якщо в ньому комусь буде жити?

Таким чином, повість, написана в перші роки «великого перелому», розкрила всю його сутність (колективізація господарств і душ), показала його рушійні сили, проблеми й надії. На мою думку, Андрію Платонову вдалося у своєрідній манері й досить ясно показати людей держави, стремившегося вирватися у світові лідери