Висміювання духовенства за лицемірство й святенництво в образі ченця Цибулі (за «Денамероном» Дж. Бонначчо)

Джованні Боккаччо — видатний італійський письменник доби Відродження. Вершиною його творчості є збірка новел «Декамерон». Вона становить цілісний гвір, до якого входять сто новел. Одна з провідних тем збірки — антиклерикаль­на. У змалюванні Боккаччо попи і ченці — це почасти пройдисвіти, шахраї, хтиві й розпусні лицеміри, які удають із себе аскетів та обдурюють довірливих людей.

Антоній Чіполла, або брат Цибуля, — головний персонаж десятої новели шос­того дня — був «на вдачу — всім пройдисвітам пройдисвіт». Цей чернець їздить по селах і піддурює легковірних парафіян тим, що за гроші показує їм різні речі, кидаючи їх за святі реліквії. Серед цих «реліквій» було «перо архангела Гавриїла, шо загубив він у світлиці Діви Марії, як благовістив їй у Назареті юдейськім». Од­ного разу двоє бешкетників вирішили посміятися з ченця. Вони викрали у нього зі скриньки перо і насипали в неї вугілля. Чіполла, відкривши скриньку перед на­товпом довірливих простаків, не розгубився. Він тут же «пригадав», що це святе вугілля з того самого вогнища, на якому було спалено святого Лаврентія. Ці ву­глинки мають цілющу силу. Отже, натовп посунув до нього, і чернець став «зна­менувати великими чорними хрестами білі сорочки, каптани і хустки побожних мирян».

Боккаччо висміює ті способи, за допомогою яких священики вводять в ома­ну легковірних людей. Він показує, що так звані «святі реліквії» нічого не варті. Після хрестових походів уся Європа була буквально наводнена «святими релік­віями», які хрестоносці вивозили зі «святих місць». Дуже смішно звучить розпо­відь ченця про зустріч із «преподобним отцем Некорименебудьласка», який пока­зав йому, «по-перше, перст Святого Духа, цілий і свіжий, зовсім як живий, потім кучерик серафима, що являвся святому Францискові, далі ніготь херувима і ре­бро воплоіценного слова, вправлені в рамці; …кілька променів звізди, що явилась трьом царям-звіздарям на Востоці, пуделко з потом архістрагига Михаїла, як він боровся із сатаною…».

Більше того, дещо з цих реліквій патріарх навіть подарував брату Цибулі, зо­крема «скляночку з гуком дзвонів храму Соломонового» та перо архангела.

Боккаччо сміється не тільки з ченця, а й з самих парафіян, які настільки лег­ковірні й неосвічені, що ладні вірити кожній нісенітниці. Так, славнозвісне перо ангела було нічим іншим, як пером папуги з Єгипту. Люди вірять також у розпо­віді ченця про його подорож такими країнами, як Оманія і Туманія, Дурисвітчи – на, Червиві Гори тощо. «А одурити їх (людей) ченцеві було не дуже важко, бо в ті часи всякі єгипетські витребеньки зрідка хіба потрапляли до Тоскани… А як вони взагалі були маловідомі, то в Чертатьдо й поготів. Там люди жили собі просто, по-батьківському і дідівському, і папуг не то в вічі зроду не бачили, а й не чули про них ніколи». Тож брат Цибуля безсовісно дурить людей, користуючись їхнім легковір’ям і неосвіченістю.

Ця новела дає можливість зрозуміти релігійність Боккаччо. Письменник не заперечує ні католицьку церкву, ні релігію взагалі. Він лише картає ченців за па­діння моралі.