Лопахин і Варячи в п’єсі Чехова «Вишневий сад» – Чехов Антон

Щоб краще зрозуміти непрості взаємини Вари й Лопахина, необхідно добре зрозуміти, що являє собою кожний із цих персонажів

Лопахин – один із центральних образів п’єси А. П. Чехова «Вишневий сад».

Єрмолай Лопахин – син і онук кріпака. Йому на згадку до кінця життя, напевно, урізалася фраза, сказана Раневской побитому батьком хлопчикові: «Не плач, мужичок, до весілля заживе…» Він відчуває на собі немов незмивне клеймо від цих слів: «Мужичок… Батько мій, щоправда, мужик був, а я от у білій жилетці, жовтих черевиках… а якщо подумати й розібратися, то мужик мужиком…» Лопахин глибоко страждає від цієї подвійності. Він знищує вишневий сад не тільки заради наживи, та й не стільки заради її. Була інша причина, набагато важливіше першої – помста за минуле. Він знищує сад, прекрасно усвідомлюючи, що це – «маєток, краще якого нічого немає у світі». І все – таки Лопахин сподівається вбити пам’ять, що проти волі завжди показує йому, що він, Єрмолай Лопахин, – «мужик», а власники, що розорилися, вишневого саду – «добродії».

Всіма силами Лопахин прагне стерти грань, що відокремлює його від «панів». Він єдиний, хто з’являється на сцені із книгою. Хоча потім він і зізнається, що нічого в ній не зрозумів

У Лопахина є своя соціальна утопія. Він дуже серйозно розглядає дачників як величезну силу в історичному процесі, покликану стерти цю саму грань між «мужиком» і «панами». Лопахину здається, що, знищуючи вишневий сад, він наближає краще майбутнє

У Лопахине є риси хижого звіра. Але гроші й влада, придбана разом з ними («За все можу заплатити!»), калічили не тільки таких людей, яким був Лопахин. На торгах у ньому прокидається хижак, і Лопахин виявляється у владі купецького азарту. І саме в азарті він виявляється власником вишневого саду. І він вирубує цей сад ще до від’їзду його колишніх власників, не обертаючи уваги на наполегливі прохання Ані й самої Раневской.

Але трагедія Лопахина в тім, що він не усвідомлює власного «звіриного» початку. Між його помислами й дійсними вчинками лежить найглибша прірва. У ньому живуть і борються два чоловіки: один – «з тонкою, ніжною душею»; іншої – «хижий звір».

У Лопахина є прагнення, справжня й щира спрага духовності. Він не може жити тільки у світі баришів і чистогану. Але як жити інакше, йому теж невідомо. Звідси і його найглибший трагізм, його надірваність