Короткий зміст Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина Войнович В

Відбулося це перед початком війни, не те наприкінці травня, не те на початку червня 1941 р. Почтальонша Нюрка Беляшева із села Червоне, підсапуючи на городі картоплю, глянула на небо – чи незабаром обід? – і побачила величезний чорний птаха, що падає прямо на неї. Від жаху Нюрка намертво звалилася на землю. А коли відкрила ока, те прямо перед її городом стояв аероплан. З літака виліз льотчик. Збіглися сільські. Сам голова Голубєв, людина, обтяжена відповідальністю й постійно бореться із цією обтяженістю домашніми засобами, уже вилазив зі своєї двуколки, старанно пересуваючи ноги. Льотчик відрапортував: «Заклинило мастилопровід. Зробив змушену посадку».

…А в цей час червоноармієць останнього року Іван Чонкин, ще нічого не знаючий про аварію й про те, як дивно поверне та аварія його долю, марширував взад – уперед повз телеграфний стовп, віддаючи йому честь, – проходив стройову підготовку під спостереженням свого військового начальства. Іван Васильович Чонкин, низькоросл і кривоногий, був людиною сугубо сільським, і з конями, при яких складався в армії, відносини в нього складалися не в приклад краще, ніж з людьми. Військова наука – стройова й політзаняття – давалася йому на превелику силу. І так зложилися обставини, що саме йому, Чонкину, начальство було змушено доручити ответственнейшее завдання – відправитися в село Червоне для охорони несправного літака, аж до прибуття туди авіаремонтників.

Спочатку Іван небагато скучив стояти біля нерухливої железяки на окраїні порожній, начебто вимерлого села. Але, помітивши неподалік у городі Нюрку й по достоїнству оцінивши її великі форми, Чонкин повеселів. Розмова він почав із з’ясування родиний стану. Довідавшись, що Нюрка самотня, для початку Чонкин запропонував допомогу на городі. Нюрке він теж глянулся – нехай не красень і ростом не вийшов, але хлопець сноровистый і для господарства корисний. Пеклі роботи вона запросила Чонкина в будинок повечеряти. І вже на наступний ранок баби, що виганяли худобину в поле, бачили, як з будинку Нюрки босий і без гімнастерки вийшов Чонкин, розібрав частину забору, вкотив літак у город, а забір знову заклав жердинами.

Почалася в Чонкина розміряне сільське життя. Нюрка йшла на роботу, він клопотав по господарству, готовив їжу й чекав Нюрку. А дочекавшись, без утоми радувався з нею життя. Від недосипу Нюрка навіть із особи спала. У селі Іван стало своєю людиною. Голова Голубєв, що постійно очікує таємницею інспекції з міста, запідозрив, що Чонкин і є замаскований інспектор, і тому небагато навіть підлещувався перед ним. Армійське командування забуло про Івана геть – чисто. А лист Чонкина в частину з нагадуванням про себе Нюрка, користуючись службовим становищем, потихеньку знищила.

Але покійне життя Чонкина протривала недовго. Почалася війна. І саме в той момент, коли по радіо транслювалося мовлення товариша Сталіна, Нюркина корова забралася в город до сусіда Гладышеву, мічурінцеві – селекціонерові, роки, що поклав на виведення гібрида картоплі й помідора – пукса (Шляхи до Соціалізму). Вражений мічурінець намагався відтягнути тварина за роги від останнього кустика пукса, але сили виявилися нерівними. Плоди подвижнического праці сгинули в ненаситній утробі неосвіченої худобини. Лють селекціонера звернулася проти хазяїв корови. Він навіть зробив спробу (безуспішну) застрелити Чонкина з мисливської рушниці. А потім Гладышев звернувся Куди Треба й до Кого Треба з анонімним повідомленням про дезертира, що ховається в селі, розпуснику й хулігані Чонкине. Із заявою ознайомився капітан НКВД Миляга й, не барячись, направив у село всіх своїх сімох співробітників районного відділу для арешту дезертира. На під’їзді до села Червоне машина чекістів застрягло на, що раскисли від дощів дорозі, і чекісти розговорилися із проходившей мимо Нюркой про свої турботи. Нюрка встигла до Чонкину раніше. «Ну що ж, – сказав Чонкин, – буду виконувати свій борг. А коли знадобиться, і бій прийму». До моменту появи чекістів, що йдуть розгорнутим ладом, Чонкин уже займав стратегічно вигідну позицію в літака. «Стій, хто йде?» – зустрів він гостей за статутом. Але чекісти не зупинилися. Повторивши двічі покладену фразу, Чонкин вистрілив. Від несподіванки нападаючі попадали на землю. Бій виявився зненацька коротким. Чонкин прострелив сідницю одному із що нападали, і деморалізовані лементами нещасного чекісти здалися. Капітан Миляга, не дождавшийся своєї команди, для з’ясування ситуації відправився в село особисто. Уже в темряві знайшовши будинок Нюрки, він увійшов усередину й виявив багнет, приставлений до його живота. Капітанові Миляге довелося приєднатися до арештованих. У райцентрі ж Долгово зникнення відомства капітана Миляги помітили не відразу; першим затурбувався секретар райкому Ревкин. Почуті на базарі слухи про полон Чонкиным усього відомства капітана Миляги Ревкин вирішив перевірити по телефоні, подзвонивши в Червоне голові Голубєву. Голова підтвердив, що всіх заарештував Чонкин зі своєю бабою. Ревкину почулося замість слова «бабою» слово «бандою». На нейтралізацію діючої в тилу радянських військ могутньої банди Чонкина був спрямований полк під командуванням генерала Дрынова. Темною ніччю полк взяв у кільце село, і солдати наблизилися до самого забору Нюркиного городу. Першим у їхні руки потрапив капітан Миляга, саме в цю ніч втеча, що зробила, з полону. Приголомшеного Милягу притягли в штаб і стали допитувати. Допит ішов за допомогою тих деяких німецьких слів, які знав штабний офіцер. Вражений случившимся, Миляга впевнився, що захоплено німцями, і почав розповідати про свій досвід боротьби з комуністами, накопиченому в роботі радянського гестапо – НКВД. Він навіть викрикнув: «Так здраствує товариш Гітлер!» Генерал наказав розстріляти диверсанта. Полк приступився до штурму бандитського лігвища. Чонкин, улаштувавшись у кабінці стрільця літака, отстреливался з кулемета. Що нападали застосували артилерію. Один зі снарядів накрив літак, і кулемет Чонкина замовчав. передові частини, Що Ввірвалися в город, що наступають виявили лежачого на землі маленького червоноармійця, над яким вила жінка. «Де ж банда? – запитав генерал, побачивши замість диверсантів зв’язаних чекістів. – Це ж наші товариші». Голова Голубєв пояснив, що мова йшла не про банду, а про бабу. «Це що ж, от цей один солдат з бабою вели бій із цілим полком?» – «Так точно», – підтвердив очнувшийся Іван. «Ти, Чонкин, прямо скажу, – герой, хоч на вид і звичайний лопух. Від імені командування нагороджую тебе орденом». Потім уперед виступив лейтенант НКВД Філіппов: «У мене наказ заарештувати зрадника Батьківщини Чонкина». – «Ну що ж, – потупився генерал, – виконуйте свій наказ». І Чонкина заарештували. Більша частина наступних подій, у центрі яких як і раніше був Чонкин, розвивалася вже без його прямої участі, оскільки сам він безвідлучно перебував у в’язниці. Наслідок установив, що на батьківщині в селі Чонкино Іван мав кличку Князь, – слухи приписували батьківство Івана прапорщикові Голіцину, у громадянську війну стоявшему на постої в будинку Чонкиных. Так у наслідку з’явився «білоемігрантський слід». Районний НКВД одержав таємне повідомлення про наявність у районі німецького шпигуна Курта, і от уже арештований по підозрі в шпигунстві ле