Мій улюблений добуток – розповідь Михайла Шолохова «Доля людини» – Шолохов Михайло

Уперше я познайомилася з добутками Шолохова в одинадцятому класі. Мене відразу захопив сюжет роману «Піднята цілина», але коли я прочитала розповідь – епопею «Доля людини», те була уражена подвійно: цей добуток дозволило мені побачити щиру велич, силу й красу звичайної російської людини Андрія Соколова. Розповідь про непоправні втрати, про страшне горе пронизаний у Шолохова вірою в життя, вірою вчеловека.

Мене вразила масштабність задуму письменника, «надзадача», що він успішно вирішує. Трагічна історія людського життя в її зв’язку з подіями світової війни. Найвище історичне випробування для народу й держави й трагічний надлам, життя людини, на яку обрушилися всі нещастя війни

От він з’являється перед моїм поглядом з неоглядної далечіні, з безкрайнього весняного степу, ця людина, високий чоловік – і з ним поруч хлоп’я років п’яти – шести, билина, що довірливо прильнули до сильною, знедоленою війною. Сиротинка. І знову вони підуть удалину…

На мій погляд, «Доля людини» з’явилася відкриттям тої жанрової форми, що називається розповідь – епопея. Спочатку здається, Шолохов повертає читача до традиційної форми. У розповіді повинен був бути оповідач – учасник або свідок подій, – і автор, і слухач. Життєва історія повинна була бути кимсь розказана. Якщо добуток відповідає цим умовам, то його жанр – розповідь. Звідси традиційний зачин: де й при яких обставинах була почута автором ця історія

Такий традиційний зачин для жанру є й у розповіді Шолохова. Але цією подобою, на мій погляд, вичерпується подібність добутку із традицією. Я вважаю, що в «Долі людини» ні «приватної» історії. Автор відібрав те, що дозволяє осмислити окреме людське життя у зв’язку із трагічною сутністю епохи. Показав всю несумісність доброго, мирного, людяного я жорстокого, по – варварськи нещадного клюдям.

Як зараз пам’ятаю, на початку розповіді мене вразило опис очей Андрія Соколова. Ці очі «дані», як у кіно, великим планом. А ким ці очі побачені? Людиною, чуйним до чужого горя й нестатку. Наділеним величезною силою переживання. Він сам уже у владі жалісливого почуття й змушує читача повною мірою жити цим болісно – жорстоким і добрим, що очищає й піднімає почуттям

Звучить голос Андрія Соколова, гранично відверта сповідь – розповідь. І його хвилювання передається мені, я хочу розділити його нероздільне горе. І знову ллється розповідь про непоправні втрати… Я думаю, такими ж почуттями переповнений і автор – оповідач, що допомагає читачеві не тільки пережити, але й осмислити одне людське життя, як явище епохи. Побачити в ній величезний загальнолюдський зміст і зміст

Приглушене нагадування «про вічне твердження живого в житті» повертає мене до однієї із самих таємних тем, що проходять через всю творчість Шолохова. В «Долі людини» вона випереджає розповідь Андрія Соколова про те, як у чужій німецькій землі він поховав сина Анатолія. Як залишився в повній самітності… Як знайшов у донській станиці Ванюшу

Нагадуванням «про вічне твердження живого в житті» підготовляється авторський роздум про майбутнє цих двох чоловік. У цьому роздумі, на мій погляд, філолофсько – значеннєва кульмінація розповіді, узагальнення всього впізнаного, вгаданого. Оповідання як би переводиться із трагічного й безнадійного в тональність, пронизану героїчною вірою й надією. Але в людського почуття є свої закони. Йому підвладно й человечнейшее серце автора. Звучить заключний акорд. Коротка пісня – стогін пораненого чужим лихом людини. Пролилася найгіркіша чоловіча сльоза

Але в розповіді Шолохова пролунав ще один голос – дзвінкий, чистий дитячий голос, здавалося не відає повної міри всіх лих і нещасть, що випадають на людську частку. У них, у цих громадян п’яти – шести років, є свої слівця, що полюбилися. З’явившись на початку настільки безтурботно – лунко, Ванюша піде потім, щоб, я вважаю, у фінальних сценах стати безпосереднім учасником, що діє особою високої людської трагедії

В «Долі людини» гуманістичний осуд війни, фашизму не тільки в історії Андрія Соколова. З не меншою силою прокльону звучить воно й в історії Ванюші. З якою болісно стримуваною скорботою розповідає про цього хлопчика Андрій Соколов. Цей дитячий подих тяжкою гирею лягає на ваги історії, на ваги, що обвинувачують ті, хто почав війну. На мій погляд, високий гуманізм пронизує цю коротку повість про погублене дитинство, про дитинство, що так рано довідалося горе й розставання

И яка ж невигубна сила добра, краса людського серця відкривається нам в Андрію Соколові, у тім, як він побачив хлопчика, у його рішенні всиновити Ванюшу. Він повернув дитинству радість. Він буде обороняти його від болю, страждань і вболівай. Здавалося, усе вичерпала війна із цієї людини, і все – таки, незважаючи ні на що, він залишився людиною

Я вважаю, що в «Долі людини» звучить обіг до усього світу. До кожної людини. Зупинися на мінуту. Подумай над тим, що несе війна, що може принести. Кінець розповіді випереджає неквапливий авторський роздум – роздум багато бачив і знає в житті людини. У цьому роздумі твердження величі й краси істинно людського. Прославляння мужності, стійкості, прославляння людини, що устояли під ударами військової бури, вынесшего неможливе

Ці дві теми – трагічного й героїчного, подвигу й страждання – увесь час сплітаються в розповіді Шолохова, образуя злита поліфонічна єдність, визначаючи багато чого в жанрі й стилі його. У розповіді Шолохова, я вважаю, продумана й емоційно виправдана сюжетно – композиційна структура. Я б назвала композицію розповіді музичної, симфонічної. Чітко виділяються провідні способи – лейтмотиви. Помітний розподіл на частині усередині єдиного цілого: вступ – початок, три частини розповіді Андрія Соколова. Це розповідь – міркування, дума про долі людей, піднята з конкретно – событийного у величезний соціально – історичний і філолофсько – етичний план узагальнень. У кожній частині розповіді Андрія Соколова є, на мій погляд, своя внутрішня завершенность змісту, у той же час у кожній з них звучать загальні мотиви; повторюючись, вони надають всьому трагедійну напруженість переживань

Перша частина розповіді Андрія Соколова вмістила всю історію довоєнного життя його, опису початку війни, прощання з родиною. На мій погляд, емоційний центр її в розповіді про відносини із дружиною, з родиною. Він з болісною напругою шукає самих точних слів, які б виразили, передали всі те гарн, добре, що було в ній, його дружині, другу. У них болісне почуття любові, вірності на все життя. Найтрагічніший лейтмотив розповіді – прощання героя сженой.

Початок другої частини розповіді повторює цей же мотив нескінченно дорогої втрати. І коли Андрій Соколов довідається про те, при яких обставинах загинула його родина, наприкінці другої частини розповіді, знову звучить його спогад про тійа втраті

Третя частина розповіді Андрія Соколова й фінал пронизуються напруженим борінням різних мотивів: трагічної й героїчного, всієї безнадійності розпачу, щоденного нестерпного страждання й надії, що блиснула, що понадила дитячим голосом життя

Таким чином, у долі Андрія Соколова з фашизмом вступає в битву все добре, мирно – трудове, людське, соціально прогресивне. Людина миру соціалізму, з його вірою, з його надією, з його ідеалами, виявився сильніше війни. Він устояв під нищівними ударами найстрашнішої бури. Він вийшов з її переможцем. Це победительное, людське й давало основний героїчний тон розповіді Шолохова.