Хлестаков – центральний персонаж комедії. Письменникові вдалося зобразити героя, що сприяє розвитку дії. У цьому полягало новаторство Гоголя, тому що, незважаючи на те, що Хлестаков не є ні героєм – резонером, ні свідомим ошуканцем, ні героєм любовної інтриги, його образ мотивує розвиток сюжету. Гоголь знаходить новий імпульс, що сприяє цьому розвитку. У його комедії все тримається на ситуації самообману, що стає можливої саме завдяки такому героєві
Образ Хлестакова – це втілення ідеальної порожнечі й ідеальної дурості. Можна сказати про те, що в ньому відсутнє його власний зміст. Він – нічого із себе не особистість, що представляє, без внутрішнього наповнення. Тому він з легкістю може перевтілюватися й грати ролі, які йому нав’язують. Хлестаков плете інтригу, але мито бачимо, що він сам не усвідомить цього. Він радується надаваним йому почестям і навіть не намагається довідатися причину настільки парадного прийому; він не підозрює про те, що його прийняли за ревізора; він просто робить те, що пропонують йому навколишні, – і своїми діями ще більше затверджується в їхніх очах у ролі чиновника з Петербурга
Хлестаков не стільки свідомо або навмисне обманює героїв комедії, скільки вводить їх в оману. При першій зустрічі з городничим він намагається залякати його, щоб не виявитися у в’язниці, хоча й сам наляканий у не меншому ступені. У будинку Городничего Хлестаков бреше так само ненавмисно, він прагне піднятися в очах слухачів і тому придумує собі запаморочливу кар’єру від дрібного чиновника до фельдмаршала. Крім ролі ревізора, головнокомандуючого, керівника департаменту, він приймає також вигляд благодійника для міста, літератора й навіть нареченого Марьи Антонівни, дочки Городничего. Він приймає той або інший вигляд відповідно до ситуації, у якій він виявляється; і тому можна говорити, що він практично невразливий. Його можна зрівняти з хамелеоном, що міняє своє офарблення не для розваги, а для виживання
Подібне визначення його сутності знаходить висвітлення в порівнянні Хлестакова з водою, що приймає форму посудини, у який неї налили, що було точно помічене Ю. Манном. Завдяки щирості й щиросердості, з якими Хлестаков грає нав’язані йому ролі, він з легкістю виходить із будь – якого положення, що могло б викрити його в неправді. Марья Антонівна згадує, що “Юрій Милославський” – Твір пана Загоскина, у той час як новоспечений ревізор затверджує, що це він його автор. Що ж Хлестаков? А він на ходу придумує виправдання цій непогодженості, пояснюючи це наявністю двох добутків з однією назвою. Хлестаков ще раз допускає неточність у своїй нехитрій неправді, коли, сп’янений вином і своїм раптовим успіхом, вимовляє репліку: “Як вбіжиш по сходам до себе на четвертий поверх, скажеш тільки куховарці: “На, Маврушка, шинель”. Але чиновники не зауважують цю помилку, приймають неї за застереження. Вони заохочують Хлестакова в його неправді, думаючи, що тим самим довідаються його. У їхньому прийнятті вигаданого ними дурниці за правду, а істини за неправду, і полягає саме комічне (і трагічне) впроизведении.
Портрет Хлестакова створюється автором за допомогою наведеного їм на початку комедії коментарю в “Зауваженнях для панів акторів”, реплік інших героїв і його власних слів. Таким чином, перед читачем з’являється наступний образ: парубків років двадцяти трьох, “трохи приглуповат і, як говорять, без царя в голові, – один з тих людей, яких у канцеляріях називають пустейшими…Мова його уривчаста, і слова вилітають із вуст зовсім зненацька”. Навіть слуга його Осип не вважає свого пана путньою людиною, а бачить у ньому всього – на – всього простого “елистратишку”. Коли Городничий у перший раз бачить перед собою цієї непоказної невисокої людини, який він “нігтем би придавила”, у нього виникає сумнів, що перед ним коштує справжній ревізор. Але тому що через поспішність міркувань чиновників ними було ухвалене рішення, що в місті дійсно інкогніто з’явився ревізор, оскільки Хлестаков поки єдиний приїжджий, та й поводяться дивно, Городничий і інші чиновники не обертають уваги на невідповідність зовнішності й “займаної” їм посади. Таким чином, образ Хлестакова розгорнутий показаний на тлі міських чиновників, що дозволяє розглядати його особистість також і в порівнянні з іншими характерами. Його дурість і порожнеча показана в зіставленні з дурістю чиновників, і ще невідомо, хто з них програє в даному зіставленні
Створений Гоголем образ Хлестакова сприяє проникненню в комедію міражної інтриги, зміст якої полягає в зображенні погоні чиновників за міражем, у розтрачанні ними своїх сил впустую. Завдяки міражній інтризі виявляється бесівська сутність Хлестакова. Він, подібно чортові, приймає вигляд, запропонований йому прохачем, і створює ілюзію виконання прохання. Також щось містичне проглядається в несподіваній появі Хлестакова й у його раптовому від’їзді – з нізвідки вникуда.
Хлестаков – ємний і глибокий образ, у якому укладена більша людська правда. Хлестаковы ще не вивелися, і недарма його ім’я стало загальним. Уже багато говорилося про те, що Хлестаков, по суті, порожня людина. Але скільки цікавого й повчального ми виносимо з його образа і як глибоко змушує він нас задуматися над самими собою!..
