П’єса “Вишневий сад”: комедія, драма або трагедія? – Чехов Антон

А. П. Чехов написав в 1903 році чудову п’єсу “Вишневий сад”. Мир мистецтва, так само як і суспільно – політичний мир відчував потребу у відновленні. А. П. Чехов, будучи вже обдарованим письменником, що показав свою майстерність у коротких розповідях, входить у драматургію як відкривач нових ідей. Прем’єра п’єси “Вишневий сад” послужила приводом для маси дискусій серед критиків і глядачів, серед акторів і постановників про жанрові ознаки п’єси. Розглянемо, що ж являє собою “Вишневий сад” з погляду жанру – драму, трагедію або комедію

Під час роботи над п’єсою А. П. Чехов у листах висловлювався про її характер у цілому: “Вийшла в мене не драма, а комедія, місцями навіть фарс…” У листах до Вл. И. Немировича – Данченка А. П. Чехов попереджав, щоб в Ані не було “плачучого” тону, щоб взагалі в п’єсі не було “багато плачучих”. Постановка, незважаючи на гучний успіх, не задовольнила А. П. Чехова. Антон Павлович виражав невдоволення загальним трактуванням п’єси: “Чому на афішах і в газетних оголошеннях моя п’єса так завзято називається драмою? Немирович і Алексєєв (Станіславський) у моїй п’єсі бачать позитивно не те, що я написав, і я готовий дати яке завгодно слово, що обоє вони жодного разу не прочитали уважно моєї п’єси”. Таким чином, сам автор наполягає на тому, що “Вишневий сад” є комедією. Цей жанр зовсім не виключав в А. П. Чехова серйозного й сумного. Станіславський, мабуть, порушив чеховську міру в співвідношенні драматичного з комічним, смутного зі смішним. Вийшла драма там, де А. П. Чехов наполягав на ліричній комедії

Однієї з особливостей “Вишневого саду” є те, що всі герої даються у двоїстому, трагікомічному висвітленні. У п’єсі є чисто комічні персонажі: Шарлотта Іванівна, Епиходов, Яша, Фірс. Антон Павлович Чехов підсміюється над Гаевым, “прожившим свій стан на льодяниках”, над не за віком сентиментальної Раневской і її практичною безпорадністю. Навіть над Петей Трофимовым, що, здавалося б, символізує відновлення Росії, А. П. Чехов іронізує, називаючи його “вічним студентом”. Таке відношення автора Петя Трофимов заслужив своєю багатослівніістю, який А. П. Чехов не терпів. Петя вимовляє монологи про робітників, які “їдять огидно, сплять без подушок”, про богатых, які “живуть у борг, на чужий рахунок”, про “горду людину”. При цьому він попереджає всіх, що “боїться серйозних розмов”. Петя Трофимов, нічого не роблячи протягом п’яти місяців, повторює іншим, що “треба працювати”. І це при працьовитої Варі й діловому Лопахине! Трофимов не вчиться, тому що не може одночасно й учитися, і містити себе. Дуже різку, але точну характеристику у відношенні “духовності” і “такту” Трофимова дає Пете Раневская: “… У вас немає чистоти, а ви просто чистюлька “. А. П. Чехов з іронією говорить про його поводження в ремарках. Трофимов те скрикує “з жахом”, те, задихаючись від обурення, не може вимовити ні слова, то грозить піти й ніяк не може цього зробитися

Певні співчутливі ноти є в А. П. Чехова в зображенні Лопахина. Він робить все можливе, щоб допомогти Раневской удержати маєток. Лопахин чуйний і добрий. Але в подвійному висвітленні він далеко не ідеальний: у ньому є ділова безкрилість, Лопахин не здатна захоплюватися й любити. У відносинах з Варей він комічний і неспритний. Короткочасне торжество, пов’язане з покупкою вишневого саду, швидко переміняється почуттям зневіри й сумуй. Лопахин вимовляє зі слізьми знаменну фразу: “ПРО, скоріше б все це пройшло, скоріше б змінилося як – небудь наше нескладне, нещасливе життя”. Тут Лопахин прямо стосується головного джерела драматизму: він укладений не в боротьбі за вишневий сад, а в невдоволенні життям, по – різному пережитому всіма героями п’єси. Життя йде безглуздо й недоладно, не приносячись нікому ні радості, ні щастя. Не тільки для основних героїв нещаслива це життя, але й для Шарлотты, самотньої й нікому не потрібної, і для Епиходова з його постійними невдачами

Визначаючи суть комічного конфлікту, літературознавці затверджують, що він тримається на невідповідності видимості й сутності (комедія положень, комедія характерів і т.д.). В “новій комедії А. П. Чехова слова, учинки й дії героїв перебувають саме в такій невідповідності. Внутрішня драма кожного виявляється важливіше зовнішніх подій (так звані “підводні плини”). Звідси й “слізливість” діючих осіб, що має зовсім не трагедійний відтінок. Монологи й репліки “крізь сльози” говорять, швидше за все, про зайву сентиментальність, нервозність, часом навіть дратівливості персонажів. Звідси й всепроникаюча чеховська іронія. Здається, що автор як би задає питання й глядачам, і читачам, і самому собі: чому так бездарно розтрачують своє життя люди? чому так легковажно ставляться до близьких? чому так безвідповідально витрачають слова й життєві сили, наївно думаючи, що будуть жити вічно й буде можливість прожити життя набіло, заново? Герої п’єси заслуговують і жалості, і нещадного “сміху крізь невидимі миру сльози”.

У радянському літературознавстві традиційно було прийнято “групувати” героїв п’єси, іменуючи представниками “минулого” Росії Гаева й Раневскую, її “сьогодення” – Лопахина, а “майбутнього” – Петю й Аню. Я думаю, це не зовсім так. По одній з театральних версій п’єси “Вишневий сад” майбутність Росії виявляється за людьми подібними до лакея Яші, що дивиться туди, де влада й фінанси. По – моєму, А. П. Чехов і тут не обходиться без сарказму, тому що він не бачить місця, де виявляться по закінченні ледве більше десяти років Лопахины, Гаевы, Раневские й Трофимовы, коли суд над ними будуть вершити такі Яковы? А. П. Чехов з гіркотою й жалем шукає у своїй п’єсі Людини й, як мені здається, не відшукує його.

Безперечно, для п’єси “Вишневий сад” характерні складність і неоднозначність. Саме тому й сьогодні до неї прикутий інтерес режисерів багатьох країн миру, “Вишневий сад” не сходить із театральних подмостков. Не вщухають і суперечки про жанр добутку. Однак не варто забувати, що сам А. П. Чехов назвав свій утвір комедією