Тема подорожі в російській літературі 1840 – 60 гг – по декільком добуткам

У двох поемах – епопеях, написаних в 4060 – х рр. XIX в., “Мертві душі” Н. В. Гоголя й “Кому на Русі жити добре?” Н. А. Некрасова, тема подорожі відіграє немаловажну роль. Адже обоє автора хотіли написати добутку, у яких би відбивалося реальне життя Русі у всій її розмаїтості. “Який величезний, оригінальний сюжет!.. Вся Русь з’явиться в ньому”, – писав Гоголь на початку роботи над “Мертвими душами”. Предмет зображення твору Некрасова характеризує висловлення критика Н. К. Михайлівського: “Росія пізнає самою себе”.

Автори по – різному зображують сюжет подорожі у своїх поемах. У героїв Некрасова – семи временнообязанных мужиків – ціль мандрівки безкорислива. У шлях їх кличе прагнення пізнати країну, у якій вони живуть, і довідатися, “кому живеться весело, привільно на Русі”. Вони навіть жертвують собою, щоб дозволить своя суперечка, прирікаючи себе на розлуку із дружинами й дітьми й на всі неприємності, пов’язані з подорожжю. Ця можливість мужиків “знятися” з місця, залишити родину, господарство дуже показове. Її поява пов’язане зі звільненням селян з – під гніта поміщиків внаслідок проведення реформи в 1861 р. Подорожани Некрасова побачили й “ярмонку” з усією її строкатістю й многоголосицей, і косовиця, і бенкет “на увесь світ”, побували в інших селах, в одній з яких селяни, наприклад, майже добровільно підкоряються примхам поміщика, що вижив з розуму, в інший, загубленої в лісах, навпаки, відмовляються служити панові

Композиційна цілісність поеми “Кому на Русі жити добре?” досягається розвитком сюжету подорожі. Воно дає можливість познайомитися з більшою кількістю людей: поміщиками й вірними слугами, селянами – зрадниками (такими, як староста Гліб), чесними роботящими людьми (Ермилой Гириным і Уласом), народними заступниками (Гриша Добросклонов) і бунтарями (Савелій). Але не з усіма з них подорожани зустрічаються особисто. Так, наприклад, про Савелія, губернаторшу, Демушке мужики довідаються з розповіді Матрены Тимофіївни, про Єрмила Гирине й Григорію Добросклонове від інших оповідачів, з якими зіштовхуються на своєму шляху

Якщо звернутися до твору Гоголя, то в його поемі герой Чичиков не шукає ні щасливого, ні істину. Ціль, що змушує його подорожувати по околицях міста NN, дріб’язкова й цинічна, але провертає він гігантську аферу, щоб розбагатіти: скуповує душі померлих селян, які ще не враховані в “ревізьких казках”. Для цього він подорожує від поміщика до поміщика у своїй бричці. Дорога, обрана Чичиковым, звивиста й темна, так само, як і його ціль. Цей талановитий по – своєму людина розтрачує свої сили й здатності впустую, їм рухають жадібність і прагнення збагатитися. Може бути, тому бричка не раз завозить його не за адресою. Символична ситуація, коли він попадає до Коробочки через непогоду й легковажність його кучерів Селіфана. Так і життя героя поеми нагадує дорогу заблудлого подорожанина. У той же час не слід забувати, що в наступних томах Гоголь хотів показати моральне й духовне виправлення свого героя

Так само, як і поемі Гоголя, у поемі Некрасова образ дороги виконує роль символу життєвого шляху, коли автор розповідає про народного заступника Грише Добросклоновом. Перед Гришей коштує питання про вибір подальшого шляху. “Одна – простора, дорога вторована, страстей раба; по ній величезна, до спокус жадібна йде юрба”, “інша тісна – дорога чесна, по ній ідуть лише душі сильні, велелюбні, на бій, на працю”. Далі Некрасов пише, що “зманила Гришу вузька, звивиста тропочка”. Він вибрав той шлях, на якому “йому доля пророкувала шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту й Сибір”.

Пісня про дві дороги перегукується по своїй тематиці з ліричним відступом з поеми “Мертві душі” про вибір шляху письменником. Гоголь, так само як і Некрасов, захоплюється людьми, що обрали другий, більше важкий шлях. Із сюжетом подорожі зв’язаний ще один ліричний відступ у поемі “Мертві душі”, коли автор сам з’являється як мандрівник і міркує про швидкоплинність життя, про зміну ідеалів: “Колись, давно, у лета моєї юності…мені було весело під’їхати в перший раз до незнайомого місця…Тепер равнодушно під’їжджаю до всякого незнайомого села й равнодушно дивлюся на її вульгарну зовнішність; моєму охолодженому погляду неприємно, мені не смішно…і байдуже мовчання зберігають мої недвижні вуста. Про моя юність! Про моя свіжість!”. Що ж стосується філософського сюжету у творі Некрасова, те його формує зображення автором звичайних людей, схильних до постановки філософського питання, пошук відповіді на який і є причиною їхньої подорожі. Чим більше відповідей одержують подорожани, тим глибше виявляється сутність і зміст цих відповідей. Тим самим виникає ускладнене подання про щастя, що також спричиняється філософський сюжет

У поемі “Кому на Русі жити добре?” присутні також елементи фольклору, що як благословляє її героїв на подорож. У ролі “чарівного дарувальника” виступає мовець пеночка, а в якості “чарівного предмета” – скатертина – самобранка, подарована мужикам цим казковим персонажем. Скатертина – Самобранка годує й напуває подорожан протягом усього їх подорожі

Поеми “Мертві душі” і “Кому на Русі жити добре?” залишилися незакінченими, тому в обох добутках розвиток сюжету подорожі не знайшло свого логічного завершення. Але, незважаючи на це, авторам все – таки вдалося показати багато сторін життя на Русі, хоча головне запитання залишилось без відповіді: “Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь: не дає відповіді”.