Аналіз байки Крилова «Жаби, що просять царя» – Ломоносов Михайло

Байки И. А. Крилова – це особливий сатиричний жанр, успадкований із часів античності. В епоху класицизму байки ставилися до «низького» жанрам, тому в них звучало просте розмовне мовлення. Героями байок могли бути або люди з народу, або тварини, що відбивають певні риси характеру

У байці «Жаби, що просять царя» героями стають Жаби, але це, звичайно, алегорія. Алегорія – іносказання – одна з характерних рис байки. Під Жабами маються на увазі люди, які просять богів дати їм государя. Зевес дав їм Пануючи, але це був осиковий опецьок, що ні на що не реагував. Відпочивши від страху, Жаби стали сміливі й зухвалі, а потім і зовсім мали за ніщо нового владику. Попросивши Юпітера дати їм іншого Царя, «справді на славу», вони одержали собі на владу Журавля. Тепер їх очікувала інша крайність: Журавель їв винуватих, «а на суді його немає правих нікого». Незабаром Жаби покаялися у своєму бажанні й знову заблагали Юпітерові, «що навіть їм не можна… ні носа висунути, не квакнути безпечно». Але тепер уже Юпітер не йде на поступки

Заключні слова Юпітера – це мораль байки, коротке повчальне висловлення, у якому полягає основний зміст байки:

«… Вам даний був Цар? – так той був занадто тихий:

Ви збунтувалися у вашій калюжі,

Іншої вам даний – так цей дуже лихий;

Живете з ним, щоб не було вам гірше!»

Це урок людям: вони хочуть змінити своє життя через втручання ззовні, не з огляду на того, що суспільство повинне розвиватися поступово, історично. Дурні Жаби виходять тільки зі своїх подань про владу, але їхнього розуму не вистачає на те, щоб зрозуміти необхідність поступового розвитку суспільних відносин. За це їх і карає бог. У байці автором використовуються розмовні й просторічні вираження: «тріснувся на царство», «із всіх Жаби ніг злякано пометались», «от пущі колишнього й квакання, і стогін», «ковтає їх, як мух». Багато слів і вираження застаріли («Почто ж ви колись жити щасливо не вміли?»). Але думка крыловской байки не застаріла, вона як і раніше значна, викликає й смуток, і сміх у те саме час