Генезис буржуазної родини в романі Е. Золя «Кар’єра Ругонів»

Еміль Золя став одним із моїх найулюбленіших французьких письменників одразу після того, як я прочитала його роман «Кар’єра Ругонів». Читаючи цей гиір, стаєш свідком багатьох подій у Франції періоду Другої Імперії, відчуваєш присмак пороху і крові, подих першого кохання, тремтіння від страху… Золя був одним з основоположників натуралізму як літературного методу. Його думки ви­кладені у роботі «Експериментальний роман», написаній 1880 року. Золя вва­жав натуралізм прямим наслідком розвитку традицій реалізму, особливо творчості Оноре де Бальзака. Він назвав письменника «основоположником точного вивчен­ня суспільства». Золя використав у своїх творах досягнення науки, відкриття у га­лузі біологічних наук, фізіології й медицини. Закономірності розвитку природи і живого світу він переніс і поширив на людину, керовану тими самими законами природи. Золя казав, що одні й ті самі закони «керують конем на дорозі і моз­ком людини».

Саме захоплення Золя вивченням спадковості стало причиною написання се­рії з двадцяти романів під загальною назвою «Ругон-Маккари».

Золя досліджує середовище, обставини, працю, побут. У романах циклу від – гворено умови праці шахтарів («Жерміналь») і залізничників («Людина-звір»), юрговців («Дамське щастя», «Черево Парижа»), Дикунство, неосвіченість, гру – ьість, марнотратство, користолюбність, потяг до влади, багатство і бідність — усе є гає об’єктом вивчення і соціального аналізу.

У романі, якому автор дав підзаголовок «Походження», розкрито сутність ге­незису навіть не буржуазної родини, а генезис походження Другої Імперії.

Представники родини Ругон-Маккарів походять із містечка Плассан, де скіль­ки кварталів, «стільки й окремих маленьких світів». А найголовніші там супра – фект, збирач податків, хранитель заставних, поштмейстер. Дворяни, буржуазія, селяни — усі немов з різних планет. Засновники родини — селянин П’єр Ругон і почка городника Аделаїда Фук. Народжені нею від різних шлюбів діти стають по обидві сторони барикад. У будиночку у завулку св. Мітра народжуються нечувані пристрасті — і це не тільки кохання, це й жадібність, і заздрість, і ненависть… На вулицях Гілассана тупочуть черевики повстанців, лунають постріли солдат, про­бивається кров… Та сам Плассан той самий — метушаться міщани, побоюючись і;і свою власність, ненавидять народ дрібні комерсанти, землевласники, рантьє.

У романі зображено народне повстання, у якому беруть участь найчарівніші к’рої роману — Сільвер і М’єтта, кохання яких зачіпає читачів своєю чистою, ці­лющою силою. Романтизм, патетика піднесеного народного натовпу захоплюють молодих, їх приваблює ідея зміни життя, яке, немов гниле болото, смердить І по­роджує потвор. Загибель цієї пари — це загибель республіканських ідей, перемога пі, шості, егоїзму, зажерливості.

Цікаво, що читачам стають зрозумілими душевні рухи усіх героїв твору — і романтичних, і реакційних. Надто вже детально описані нікчемні життя Ругон-

Маккарів, ті їхні вчинки, які пізніше стануть основою їхнього багатства і причи ною загибелі. Крамар П’єр Ругон і його брат, п’яниця Антуан Маккар та їхні па щадки — герої роману. Салон П’єра стає гніздом політичних інтриг, П’єр робим, безліч безчесних вчинків для досягнення підвищення і влади.

П’єр Ругон — неотесаний син селянина. Фукам, його родичам з боку матері, найбагатшим городникам містечка, належить чимала садиба у передмісті, за сіл рим кладовищем св. Мітра. Тож він, побувши наймитом, одружується з їхньою дочкою Аделаїдою, яка залишилася сиротою і спадкоємницею багатого спадку, Кохання прийде до неї пізніше, із Маккаром-волоцюгою, контрабандистом. Жиі тя їхніх дітей — ГІ’єра, законної дитини від першого чоловіка, і Антуана та Урсу – ли — прижитих дітей від Маккара,— стає своєрідною війною, яку читач спосте рігає на тлі дійсно історичних подій у Франції — революції 1848 року. П’єр бум погано вихований, розбещений, як і всі діти, що не мають ніякого стриму, не май ні запальності, ні мрійливості своїх брата і сестри. Золя зазначає, що його вади це лінощі, жадоба до насолод. Спадкоємець усього багатства батьків, П’єр бажа»; тільки одного — позбутися своїх брата і сестри. Його бажання втілюються у житги через обман. Брата він не хоче викупити з військової служби, сестру швиденькії видає заміж за шаповала Муре. Наступною перепоною до бажаного багатства стаї мати, Аделаїда, і тоді П’єр позбувається і матері. Його не стримують ні родиниІ почуття, ні віра — зовсім нічого. А мати у всьому виявляє покори, бо вважає су­ворість і зневагу сина покаранням за заборонене кохання до Маккара. «Сприт ний П’єр зв’язав її по руках і ногах, зробив із неї покірну служницю…» — це ко­ментар Золя.

За дружину П’єр бере собі Фелісіте Пеш, дочку збанкрутілого комерсанта, би це був спосіб піднятися на наступний щабель життя. А Фелісіте йому «продають» за п’ятдесят тисяч франків — порятунок від банкрутства. До того ж Фелісіте віш жає, що зможе виліпити зі свого селюка усе, що забажає… Дві дочки, троє синіи, які в них народилися, виявилися тягарем для Ругона. Він гнівається за кожну та­рілку їжі, кожну одежину, куплену для дітей, протестує проти їхнього навчання,..

Ругонові хлопчики наслідують найгірші риси його характеру: Ежен — велике честолюбство і прагнення до влади, жадобу до втіх; Аристид — жадібність, потай­ливість, схильність до кляуз, він завжди десь нишпорив, щось винюхував. Тільки середній син, Паскаль, ніби не з цієї родини, не скидається на Ругонів ні духо – вно, ні фізично. Зробившись лікарем і гарним науковцем, він не робить кар’єру, а повертається до Плассана і стає лікарем у лавах повсталих.

Усі думки Ругонів крутилися біля грошей та посад. «Всі вони були озлобле­ні безталанням і ладні за горло схопити фортуну, якби тільки перестріли її десь у глухій місцині…» Так визначає Золя вдачу Ругонів.

Яку реальному житті, в кожного Ругона свій шлях, який веде або нагору, або вниз життєвими сходами. Підлість і жадібність Ругонів стають важливими рисами, які допомагають їм домогтися своєї мети. Та Золя дає зрозуміти читачеві: ні вла­да, ні гроші, які дісталися через підлість і підступність, — не зможуть подарувати душевний спокій, кохання, і врешті-решт — життя.

Отже, висновком з історії існування родини Ругонів є те, що благополучнії буржуазна родина основою свого багатства має грабунок, а підґрунтям своєї мо­ралі — відверту зневагу до всіх, хто не має грошей. Уособленням цього є містеч­ко Плассан. Будь-які голоси про правду і справедливість приглушує буржуазія своєю розважливістю, дворянство — німим відчаєм, духовенство своїми інтрига­ми. У світі руйнуються трони, він здригається від наступу революційного народу, а Плассан чіпляється за свій буржуазний спокій, майно, дріб’язкові розрахунки, І за це плассанці згодні втопити половину своїх мешканців у крові. «Зачепіть їхні інтереси, — зауважує Золя, — і ці лагідні люди, не виходячи з дому, уб’ють вас щиглями так само певно, як убивають з гармат на майданах…»

Чи є такі явища сьогодні? На жаль, їх дуже багато. 1 тому Золя, який побачив і змалював ці образи, — один із видатних письменників світу. За тими ознаками, які так старанно виписав Золя, ми легко вирізнимо ці типи в сучасному житті.