Пугачов – народний герой або кровожерливий самозванець – пушкіна Олександр

Працюючи в засекречених архівах з найвищого дозволу, Пушкін досліджував причини пугачевского бунту в Росії. Роки правління Катерини Великого минулого порівняно благополучними, явних передумов для повстання селян не проглядалося. Бунт був позбавлений істотних об’єктивних причин і тому заздалегідь приречений

Особистість Пугачова дуже цікавила Пушкіна, не зрячи ж він присвячує темі пугачевского повстання відразу дві праці: документальну “Історію пугачевского бунту” і “Капітанську дочку”. Пушкіна назвав “російський бунт безглуздим і нещадним”, що не має довгострокових цілей. Необґрунтована жорстокість – обов’язкова риса селянських повстань. Навіщо, запитується, стратити дружину коменданта міцності? Адже якщо страта захисників міцності можна пояснити законами воєнного часу, то вбивство беззбройної жінки пояснити неможливо.

Пугачов уміло використовує віру народу в “правильного” царя, царя – рятівника. Він поводиться так, як прості люди уявляють собі поводження сьогодення царя, наділяє титулами своїх наближених. З істинно царською широтою він говорить Гриневу: “Стратити так стратити, милувати так милувати”. Потрібно сказати, що перед Гриневым він щирий і чесний, він розуміє, що Гринева йому не провести. До того ж він уміє пам’ятати добро, цінувати щирість і вірність ушановуйся

Пугачов так задуманий Пушкіним, що він діє як лакмусовий папір: поруч із ним проявляються всі кращі якості Гринева й всі гірші Швабрина. Швабрина він бачить наскрізь, йому ні скільки не лестить, що росіянин офіцер присягнув руху, що очолює мужик. Він набагато більше поважає непримкнувшего до нього Гринева. “Гришка Отрепьев над Москвою адже царював”, – говорить він Гриневу, добровільно дорівнюючи себе ксамозванцу.

Шалений темперамент і сильна воля Пугачова підкреслюють неординарність його особистості. Але його роздирають протиріччя, і він, безупинно творячи жорстокість, робить іноді й шляхетні вчинки, можливо це відбувається незалежно від його волі. Авантюрист по натурі, він занадто розумний, щоб не розуміти, який його чекає кінець, але вибирає кривавий шлях. “Вузька моя вулиця”, – говорить він Гриневу. А Гринев, коштуючи на Болотній площі в день страти Пугачова, по – своєму співчуває йому: “Емеля! Емеля! Навіщо не наткнувся ти на багнет або не підкрутився на картеч! Кращого нічого не міг би ти придумати”. Там, де по поданнях Гринева смерть – єдиний чесний вихід з ганебної ситуації, там Пугачов, за свідченням архівних документів, не соромиться молити опощаде.

Про Пугачова народ складав легенди, його образ був обкутаний завісою таємниці. Багато хто вважали, що на Болотній площі стратили сьогодення царя. Народу просто необхідний був володар і рятівник, тому що сам народ не вмів додуматися як зробити своє життя щасливої. Народ чекав доброго царя… І Пугачов прийшов

Відношення самого Пушкіна до Пугачова було неоднозначним. Він не малює його одними чорними фарбами, на те він і геніальний російський письменник. Він малює його сміливим і рішучим, суворим і великодушним. Але він втілює в життя свою мрію про волю за допомогою кривавого терору. Він – державний злочинець. “Напитися живої крові” йому необхідно, недарма він розповідає Гриневу калмицьку казку про ворона й орла. Він не хоче жити триста років і харчуватися мертвечиною. Він вибрав коротку, але яскраве життя