Риси “не хлопчика, але чоловіка” у характері Гринева (по повісті Пушкіна «Капітанська дочка») – Олександр Пушкін

Петро Гринев, потомствений офіцер російської армії, як було прийнято в часи Пушкіна, написав мемуари про свою молодість, що збіглася за часом з народним бунтом під предводительством Омеляна Пугачова. Доля звела молодого Петрушу, що тільки ще добирається до місця служби, з дивною людиною, який вони з дядьком Савельичем після охрестили вожатим. Ця людина зустрілася їм у степу під час раптово, що розгулялася заметілі, і допоміг знайти дорогу до постоялого двору. За те, що він не дав їм змерзнути в степу, Петруша, помітивши, що ця незрозуміла людина з “вогненними очами” занадто легко одягнений, подарував йому тулупчик з панського плеча. У відповідь він почув, що свій цей, схожий на випадного каторжника людин, заклав у целовальника.

Гринев не представляв тоді, що познайомився із самозванцем і лжеимператором, хоча звернув увагу на те, що той вів якісь таємничі розмови з хазяїном постоялого двору, більше схожого на розбійницьке кубло. Уже перебуваючи на службі в Білогірській міцності він почув про наближення самозванця з армією мужиків, що збунтувалися, до сусідніх фортець, і про те, що назустріч йому відкриваються двері цих фортець. Але сам Гринев, натхнений бойовим настроем коменданта міцності капітана Миронова, без бою здаватися не збирався. Сили супротивників виявилися нерівними, Пугачов з військом увійшов у міцність, і отут Гринев довідався в ньому вожатого. Він приготувався розділити долю капітана Миронова і його чоловіків, яких стратили першими, але Пугачов його теж довідався й велів відпустити. На відміну від офіцера Швабрина, Гринев не став присягати Пугачову. У цьому сила його характеру, адже йому тільки вісімнадцять років і в боях він жодного разу не був, але воліє краще вмерти, чим порушити присягу. Так учив його батько. Пугачов, зважаючи на все, оцінив цю властивість характеру молодого офіцера, тому що не просто відпустив його з обложеної міцності, але й допоміг йому, коли Петро Гринев повернувся туди добровільно, щоб виручити з полону Швабрина осиротілу дочку капітана Миронова, Марью Іванівну. Він гнівно поговорив зі Швабриным і, навіть довідавшись, що Гринев повернувся за дочкою коменданта, тобто дочкою свого страченого ворога, не скасував свого рішення відпустити її із Гриневым і видав відповідні папери

У відношенні Пугачова до Гриневу протягає повага. На мій погляд, ця повага до сильної особистості, до безстрашності й шляхетності. Серед навколишнього Пугачова людей мало таких, як Гринев. Більше таких, як Швабрин. Пугачов – людина безумовно не дурний, не міг цього не розуміти. Він цінує щирість, правдивість і вірність честі. Він не причиняється перед Гриневым, він говорить відкрито, що самозванець і порівнює себе із Гришкой Отрепьевым. Він не наполягає на тому, щоб Гринев залишався з ним, знаючи характер Гринева, він навіть не допускає думки, що це можливо.

Ще яскравіше розкривається характер Гринева в той момент, коли його заарештовують за його гарні відносини з Пугачовим, обвинувативши в зраді батьківщині. Він не виправдується, не прикривається ім’ям Марьи Іванівни, що рятував, він приймає свою долю мовчачи, розуміючи, що пояснити свої раптово виниклі відносини з Пугачовим своєму начальству йому буде важко. Він сам – те не цілком розумів, чому таке в його житті відбувається й зволів не принижуватися, а покластися на долю

Таким чином, на сторінках повести Пушкіна “Капітанська дочка” ми спостерігаємо характер Петра Гринева в розвитку. Від безвусого молодика, що вміє лише мріяти про службу у гвардії так лазити по дівочим, до зрілого, відважного чоловіка, самостійно приймаючого рішення, як йому надходити в тих або інших непростих ситуаціях, які щедро підносить йому життя. Цей змужнілий Петруша здатний взяти на себе відповідальність за долю Маші Мироновій, здатнині психологічно точно простроить свої відносини з Пугачовим, зберегти свою й Машину життя, не поступившись честю й достоїнством