«Сміх часто буває великим посередником у справі отличения істини від неправди» (по романі Ильфа й Петрова «Золоте теля») – Ильф Ілля й Петров Євгеній

«Золотий теля» – другий сатиричний роман Ильфа й Петрова. З романом «Дванадцять стільців» його зв’язує головний герой – Остап Бендер. Крім того, дія «Золотого теляти» розвертається в ті ж роки – кінець 20 – х років, а в основі сюжету – та ж погоня за багатством, тільки в оточенні інших героїв і персонажів, і такі ж непереборні, як в «Дванадцяти стільцях», вираження: «діти лейтенанта Шмидта», «при наявності відсутності», «эх, прокочу!», «ударимо автопробігом по бездоріжжю й нехлюйству», і життєрадісні посмішки, і гарний настрій. Але насправді в романі «Золоте теля» укладений більше глибокий зміст, чим це здається на перший погляд. У романі відбиті події, що відбуваються в країні наприкінці двадцятих років. «Золоте теля» складається із трьох частин. Перша називається «Екіпаж “Антилопи”», друга – «Два комбінатори», третя – «Приватна особа». Ці три частини являють собою самостійні невеликі повісті, і в той же час вони нерозривно зв’язані основною сюжетною колізією – пригоди Остапа Бендера в погоні за грошима підпільного мільйонера Корейко, причому Остап – винятково законослухняний громадянин, що ніколи не прибігає до крадіжки або пограбування. Він і сам зізнається, що шанувати кримінальний кодекс – це його слабість

У першій частині читач знайомиться з головними героями роману: Шурою Балагановым, Паниковским і Адамом Казимировичем Козлевичем. Їм має бути стати однією командою, що допомагає Остапові полювати за мільйоном Корейко. По – своєму цікава доля кожного «антилоповца». Шура Балаганів був звичайним шахраєм і аферистом, що заробляє на життя тим, що представлявся сином лейтенанта Шмидта й вимагав матеріальної допомоги. Паниковский до 17 – го року був «сліпим» у Києві, а після Жовтневої революції йому теж довелося перекваліфікуватися в «сина лейтенанта Шмидта ». Козлевич не був звичайним злодієм, він ішов «на справу» тільки із застосуванням власних винаходів, через що неодноразово попадався й сідав у в’язницю. Після останньої «відсиджування» він зрозумів, що можна й чесною працею заробляти на життя, тому зібрав свій власний автомобіль « лорен – дитріх» і вирішив зайнятися часткою візництвом

Саме з образом Козлевича зв’язаний перший сатиричний епізод у романі. Коли в місті Арбатове «пересаджали» половину населення через розтрату казенних грошей, Адам Казимирович, що виступав головним свідком по всіх їхніх справах і потерявший клієнтів у результаті цього, дорікав їх у тім, що вони повинні були качатися на свої гроші. «При цих словах посадові особи гумористично переглядали й замикали вікна. Катання на машині на свої гроші здавалося їм просто дурним».

Цим епізодом автори хотіли показати, що радянський службовець ніколи не стане витрачати власні гроші на які – небудь свої потреби, а із задоволенням витратить на них казенні. Також Ильф і Петров у першій частині роману висміюють дурість і довірливість голів виконкому. Так, один з них забуває ім’я «очаковского» героя й жахливо соромиться цього. Висміюється в романі й обстановка приміщення виконкому, що в основному складається з речей дореволюційної епохи, що ніяк не в’яжеться з новою владою

Сатира в першій частині роману в основному спрямована проти довірливості й політичної безграмотності людей, що живуть удалині від столиці. Пряме тому доказ – автопробіг, у якому «антилоповцы» взяли участь із волі Остапа. Протягом усього шляхи до Арбатова «антилоповцы» безоплатно користуються дарунками й щедротами наївних сільських жителів. Саме пасивність простого, не спокушеного дорученнями партії народу дозволяє Остапові безперешкодно добратися до міста Арбатова.

У другій частині зіставляються два великих комбінатори. З одного боку, Корейко – підпільний мільйонер, змушений приховувати свій стан від радянської влади й чекати приходу капіталізму, з іншого боку, Остап Бендер – бідний аферист, що навпаки намагається жити розкішним життям, витрачаючи останні гроші на речі, які потрібні лише йому. При всім цьому автори неодноразово вживають слово «дурний», описуючи Корейко, а Остапові приписується високий розум. Це пояснюється тим, що в Корейко немає майбутнього, тому що капіталізм не наступить у Росії при його житті. Але він цього не розуміє, тому що дурно. Найбільшому глузуванню в другій частині роману піддається робота у звичайній радянській організації. «Геркулес» втілює в собі всю радянську Росію кінця 20 – х – початку 30 – х років. Бюрократія, що нібито викорінили разом із царатом, насправді процвітає в «Геркулесі». Наприклад, Єгор Скумбриевич «належав до багатолюдного виду службовців, які або «тільки що тут були», або «мінуту назад вийшли». Деякі з них протягом цілого дня не можуть добратися до свого робітника «кабінету». Незважаючи на це, Єгор власноручно перефарбовував агітаційну труну з написом «Смерть бюрократизму», що «геркулесовцы» по більших святах витягали на вулицю й з піснями носили по всьому місту

Аж до найменших деталей Ильф і Петров описують один робочий день такої людини, викликаючи часом здивування в читача, а часом і добродушний сміх. Але насправді авторам не до сміху, а скоріше, навпаки. Так, виписаний з Німеччини за більші гроші німецький фахівець – інженер Генріх Марія Зазамазці – протягом місяця не може потрапити до Полыхаеву, начальникові «Геркулеса », для одержання вказівок по роботі, що він повинен буде виконувати; замість цього він справно одержує свою платню, хоча, природно, нічого не робить. «Бюрократизмус!» – кричить німець, від збурювання переходячи на російську мову. Третя частина роману є кульмінаційною. Тут Ильф і Петров дощенту розбивають мрію Остапа про поїздку в Ріо – де – Жанейро й щасливого життя мільйонера. Підтримуваний ними в попередніх главах Остап залишається один на один з реальною дійсністю. Із всевладних заступників автори стають смутними сатириками. Їхня сатира не уїдлива, а сумна. Їм жаль Остапа, але вони нічого не можуть поробити

Остапа очікує повний крах. Обретя нарешті – таки свій мільйон, він розуміє, що тепер став таким же заручником грошей, яким до нього був Корейко. Він не може нічого купити, не може жити відкрито й багато, тому що всі інші живуть бідно й погано. Єдиний порятунок Остап бачить у втечі, у зрадництві своєї батьківщини, цей варіант його абсолютно не бентежить. Але батьківщина не відпускає його, вона міцно тримає того, хто так зарозуміло звертався з нею й намагався обдурити. І Остап покоряється їй: «Не треба овацій! Графа Монте – Кристо з мене не вийшло. Прийде перекваліфікуватися в кербуди».

На закінчення можна сказати, що роман «Золоте теля» – це більше, ніж просто сатиричний добуток. Роман не просто показує негативні сторони суспільства країни Рад, а підтверджує мудру російську приказку: «Один у поле – не воїн». Ідучи поодинці проти суспільства, можна легко загинути «під колісьми» життя