Життєвий вибір поета-патріота (за поезією Т. Шевченка «Минають дні, минають ночі...»)
Вірш «Минають дні, минають ночі» увійшов до збірки Тараса Шевченка «Три літа». Ця збірка стала новим етапом у творчості змужнілого поета, який багато пережив і передумав і назавжди розпрощався із юнацькими мріями та сподіваннями.
Після чотирнадцятилітньої розлуки з Україною Шевченко побував у рідних місцях і вжахнувся тому, що побачив. Страждання покріпаченого народу боляче вразили поета і збудили пекучу ненависть до гнобителів. А ще більше його вразили самі люди, нащадки славних лицарів — козаків, які, здається, забули, що людина може бути вільною, може і повинна сама розпоряджатися своїм життям.
Вірш «Минають дні, минають ночі...» розпочинається чудовим пейзажним малюнком. Перед уявою читача постає картина осінньої природи. Літо скінчилося, пожовкле листя шелестить і тихо опадає. Здається, що природа втратила свою життєву силу, як втрачає її людина, у якої «заснули думи, серце спить, і все заснуло...» Така людина приречена на бездумне і бездуховне існування. Вона не здатна жити повним життям, не здатна плакати і сміятися. Ліричний герой розуміє, що людина без долі не може існувати, і звертається до Бога із проханням дати йому хоч злу, але власну долю. Тоді він зможе боротися, любити і ненавидіти, адже байдужість, на думку поета, — найстрашніше, що може бути в житті. Байдужа людина — це гнила колода з мертвим серцем. її ніщо не тривожить, їй нікого не жаль. Вона не згадує минуле, не мріє про майбутнє, не думає про те, для чого прийшла в цей світ і який слід залишить.
У творі чітко виражений життєвий вибір самого поета. Він знає, що таке кайдани неволі, але разом з тим чітко розуміє, що найстрашніше
...спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Таке життя жахає поета, воно не для нього.
Добре відомо, як довго Шевченко мріяв про волю, як багато людей допомагало йому, як швидко минули ті дев'ять років між викупом поета і арештом та засланням у солдати. Але він безстрашно дивиться небезпеці у вічі, адже бездіяльність, пасивність здавалися йому більшим злом, ніж ув'язнення, кайдани, заслання. Шевченко раз і назавжди зробив свій життєвий вибір, випросив у Бога свою долю. Вона була злою, але його власною.
Після чотирнадцятилітньої розлуки з Україною Шевченко побував у рідних місцях і вжахнувся тому, що побачив. Страждання покріпаченого народу боляче вразили поета і збудили пекучу ненависть до гнобителів. А ще більше його вразили самі люди, нащадки славних лицарів — козаків, які, здається, забули, що людина може бути вільною, може і повинна сама розпоряджатися своїм життям.
Вірш «Минають дні, минають ночі...» розпочинається чудовим пейзажним малюнком. Перед уявою читача постає картина осінньої природи. Літо скінчилося, пожовкле листя шелестить і тихо опадає. Здається, що природа втратила свою життєву силу, як втрачає її людина, у якої «заснули думи, серце спить, і все заснуло...» Така людина приречена на бездумне і бездуховне існування. Вона не здатна жити повним життям, не здатна плакати і сміятися. Ліричний герой розуміє, що людина без долі не може існувати, і звертається до Бога із проханням дати йому хоч злу, але власну долю. Тоді він зможе боротися, любити і ненавидіти, адже байдужість, на думку поета, — найстрашніше, що може бути в житті. Байдужа людина — це гнила колода з мертвим серцем. її ніщо не тривожить, їй нікого не жаль. Вона не згадує минуле, не мріє про майбутнє, не думає про те, для чого прийшла в цей світ і який слід залишить.
У творі чітко виражений життєвий вибір самого поета. Він знає, що таке кайдани неволі, але разом з тим чітко розуміє, що найстрашніше
...спати, спати
І спати на волі —
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Таке життя жахає поета, воно не для нього.
Добре відомо, як довго Шевченко мріяв про волю, як багато людей допомагало йому, як швидко минули ті дев'ять років між викупом поета і арештом та засланням у солдати. Але він безстрашно дивиться небезпеці у вічі, адже бездіяльність, пасивність здавалися йому більшим злом, ніж ув'язнення, кайдани, заслання. Шевченко раз і назавжди зробив свій життєвий вибір, випросив у Бога свою долю. Вона була злою, але його власною.
