Принцип антитези і її роль у романі “Обломів” – Гончарів Іван

Роман “Обломів” написаний напередодні реформ, в 1859 р. Чекаючи змін у суспільстві з’являлися нові погляди, нові оцінки подій у навколишній дійсності. У своєму романі Гончарів хотів протиставити дві культури: російську й західну, тому невипадковим з’явилося те, що весь добуток будується на принципі антитези

Передреформна епоха дозволила авторові протиставити у своєму романі два різних ідеали життя: як спокою (характерного для російської людини), так і руху, що втілював у собі європейський ідеал

Головний герой роману Обломів стоїть на рубежі двох життів: старорусской і європейської. Необхідність вибору втілюється у внутрішньому конфлікті у свідомості героя. Його сумніви дозволяються на користь древнього ідеалу недіяння, що робить його вибір трагічним. Обломів не використовує надану йому часом можливість прокинутися, скинути окови сну й направити свої сили на благоустрій свого маєтку. Тут Іллю Ілліча Обломова можна співвіднести з відомим героєм російської народної творчості – Іллею Муромцем. Цей персонаж тридцять три роки лежав на печі, тому що не міг устати через хворі ноги. люди, Що Прийшли до нього, вилікували його, підняли на ноги й направили на захист своєї батьківщини. І врятував Ілля Муромець Русь від багатьох напастей. Іллю Ілліча до руху, до повноцінного життя призивають його друзі: Ольга й Штольц. Але, на відміну від Іллі Муромця, Ілля Обломів не прислухається до закликів своєї країни, який у цей передреформний час потрібні розумні, утворені й благонадійні люди

Найменування персонажів, якому Гончарів приділяє велику увагу і яке багато в чому відбиває їхня сутність, також має своїм завданням протиставлення

Прізвище Іллі Ілліча походить від слова “обло” – коло, що говорить про цілісність і відсутність усього різкого, дисгармонійного в цього персонажа. У Штольца, образ якого автор явно протиставляє образу головного героя, прізвище коротка й динамічна, що показує наявність чорт німецької культури в нього характері

Що ж стосуєтьється контрастуу, що присутствуют в образахах цихих головнихих героївїв, тее тут можна сказазати про дв різні початки, які вони символізують. Сам Гончарів розділяв погляди слов’янофілів, тому в образі Обломова спробував втілити протест проти західництва, що, на думку автора, руйнувало, вірність росіянином традиціям

Протилежність цих героїв заява вже в їхніх портретних характеристиках. Практичний і цілеспрямований Штольц сухощав, мускулистий, особа смагляве, без рум’янцю; його зовнішність відбиває життєлюбство, прагнення до дії, постійну роботу мозку

Обломів же – добрий, урівноважений, веде спокійний розміряний спосіб життя, у його погляді відсутній какаялибо “певна ідея”. Він апатичний до зовнішнього стосовно нього подіям

Характери героїв розкриваються й у манері поводження. Якщо руху Обломова “стримувалися…м’якістю й не лишенною свого роду грації лінню”, то в Андрія Івановича не було зайвих рухів: “Якщо він сидів, то сидів спокійно, якщо ж діяв, то вживав стільки міміки, скільки потрібно”. Штольц уникав порожньої мрійності й бездіяльності, він чітко бачив мету свого існування й тому “ішов так ішов прямо по вибраній дорозі”.

Для Іллі Ілліча таке розуміння життя було неприйнятним: “Життя в його очах розділялася на дві половини: одна складалася із праці й нудьги – це в нього були синоніми; інша – зі спокою й особистих веселощів”. Таким чином, Обломів з’являється перед читачем в образі ідеолога спокою: він пливе за течією, у той час як його друг твердо йде до наміченої мети

Праця для Обломова був якимсь зобов’язанням, що накладається понад, власної ж ініціативи до дії він ніколи не проявляв. Учився він знехотя, “серйозне навчання стомлювало його”.

Штольц же з раннього років займався з батьком географією, вивчав літературу. По закінченні університету батько відправив його в Петербург, він бачив за сином майбутнє. Андрій Іванович служив, вийшов у відставку, зайнявся своїми справами й, дійсно, нажив будинок і стан

Гончарів невипадково зіставив передісторії героїв; він акцентував увагу на тім, що лежало в основі успіху одного й невдачі іншого, що сформувало їхні характери, – це було виховання. Обломів жив серед безлічі слуг, як “екзотична квітка в теплиці”, будь – який його прояв активності відразу придушувалося. Так, Обломів виявив собою літературний тип, у якому зібралися пороки дворянського суспільства, властиві дореформеній Росії

Виховання Штольца радикально відрізнялося від обломовского. Іван Богданович направив розвиток сина у вірному напрямку. Андрій Іванович ріс у родині, де заохочувалися активність і самостійність. Невипадково, бажаючи протиставити Штольца Обломову, письменник з’єднує в цьому герої два початки: азіатське й західне. Батько його, німець, персоніфікує прагматизм і практичність, характерні для народів Заходу; мати ж – російська, що втілює високу духовність і моральність. У Штольце ці два джерела сполучаються негармонійно, тому що західний початок у ньому переважає

Крім чоловічих у романі протиставляються й жіночі образи. Ольга Іллінська й Гафія Пшеницына персоніфікують собою два різні початки: Ольга – “прекрасної діви ідеали”, Пшеницына – господарства

В Ользі не було кокетства й мішури, її фігура втілювала собою грацію й гармонію; її погляд прямий, світлий і ясний; вона має твердий і цілісний характер. Вона хотіла змінити життя Обломова, зробити її більше різноманітної, більше насиченої. Спочатку вона почуває до нього симпатію, потім закохується. Але вона любить “майбутнього”, що изменились Іллю Ілліча й не упокорюється з його тягою кпокою.

У всім протилежна Ользі квартирна господарка, а потім і дружина Обломова, Гафія Пшеницына. На відміну від Ольги, у рисах якої світилася думка, Пшеницына не була складною особистістю. “Яка вона проста”, – думав про неї Обломів. Її думки були занурені в турботи про господарство, їжу, прання, готуванні. Зовні Гафія Матвіївна також не схожа на Ольгу – вона повна, як би округла. Пшеницына прийняла й полюбила Обломова таким, який він є. Вона “перейшла під це сладостное ярмо безумовно, без опорів і захоплень, без неясних передчуттів, томлінь, без гри й музики нерв”.

Таким чином, використовуючи у своєму романі принцип антитези, Гончарів протиставляє дві цивілізації: російську й західну. У добутку він зачіпає також проблему майбутнього країни; їй треба буде розв’язати, який шлях вона вибере: серця або розуму