Образ головного героя в оповіданні Е. По ‘Золотий жук’

Образ головного героя в оповіданні Е. По “Золотий жук”

Розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи Вільяма Леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. Протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.

Дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. Більш того, реакція Леграна на “золотого” жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. Із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім’я Юпітер, позаочі вважали “масу Білла” не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. Автор так описує цю загадкову людину: “Багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. Я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, то в похмурість”.

Критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від Леграна з запрошенням прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки Юпітера про свого пана. Події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. “Подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі”, – вважав тоді автор оповідання. Тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з Юпітером супроводжувати Леграна в пошуках скарбів. Потім дії Леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість Вільяма стали цьому перешкодою.


Однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив Легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору Едгара По. Коли Легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. Тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. Крім того, вражає терпіння, виявлене Леграном стосовно свого “здорового”, скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. Наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості Вільяма також витончене почуття гумору, виражене м’якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: “Ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку”. Адже насправді “золотий” жук був усього лише випадковістю, що допомогла Леграну знайти скарб.

Подібно до головного героя “Золотого жука” серед нас живуть люди, слова і дії яких у силу їхньої незвичності ми схильні розцінювати негативно або зі скептичним глузуванням. Однак у своїй розповіді Едгар По показав, що часто саме ті, хто виділяються з людської сірої маси своїм образом життя, мисленням або поведінкою, мають неабиякі особистісні якості. Такі люди можуть принести багато користі суспільству, якщо не будуть відкинуті ним. У свою чергу суб’єктивність в оцінюванні іншої людини, навішування ярликів на “неформалів” та конформізм перешкоджають повноцінному розвиткові як особистості зокрема, так і людства в цілому. Особистість кожної окремої людини настільки унікальна, складна і багатогранна, що досі нікому не вдалося проникнути в її глибини і пізнати таємниці, щоб тільки за першим враженням безпомилково судити про нормальність або одержимість людини.