Аналіз вірша Пушкіна «Герой»

Знав Пушкіна, відрізаний у Болдіні від навколишнього світу, або не знав про цю публікацію в «Літературній газеті», у цьому випадку не так істотно, Істотно те, що своїм віршем і проведеної в ній аналогією він дав всієї ситуації відповідній історичній правді оцінку. У той же час вірш «Герой» продовжувало лінію, намічену «Стансами», що складався в нагадуванні вбраному безмежною владою над людьми монархові, що в нього таке ж, як і в усіх, людське серце, здатне охороняти його від несправедливих дій. В «Стансах» це виражено останньою строфою, що призивала нового царя бути незлобним пам’яттю, з натяком на необхідність полегшення долі засланих у Сибір декабристів. В «Герої» те ж саме виражено останніми словами Поета:

Залиш героєві серце! Що ж

Він буде без млість? Тиран

І заключною реплікою Друга, обірваної багатозначним многоточием:

Утішся… (111,253)

Останні роки творчості Пушкіна протікали п складних і суперечливих умовах суспільного розвитку другої половини тридцятих років. Після катастрофи на Сенатській площі в Росії відбувалися складні процеси. Ці події наводили Пушкіна на відповідні аналогії («Історія Пугачова», «Капітанська дочка»). Події у Франції також приковували загальна увага, викликаючи різні відгуки. Радісно зустріли перші звістки про липневі події 1830 року в Парижу представники другого покоління дворянських революціонерів, до яких належали й Герцен, і Огарьов, і Лермонтов. Далеко не такий була оцінка цих подій з боку Пушкіна. Негативне відношення до буржуазного характеру західноєвропейського суспільного розвитку цілком визначало його політичні позиції того часу:

. . .навколо тебе Все нове кипить, колишнє истребя.

Свідками бив учорашнього паденья,

Ледь отямилися младие поколенья.

Жорстоких досвідів сбирая пізній плід,

Вони квапляться з витратою свесть прихід.

Иль сперечатися про вірші, (Ш, 219)

Та ж складність спостерігається й у відношенні Пушкіна до польських подій 1830-1831 років. Відомо, з якою захопленістю зустріло перші звістки про варшавське повстання молоде, демократично настроєне покоління Герцена, Огарьова, Лермонтова, що зв’язувало ці події з надіями на близьку революцію в самій Росії: «Ми радувалися кожній поразці Дибича, не вірили неуспіхам поляків» .

Вірш «Перед гробницею святий» Пушкін написав у травні-червні 1831 року, у період затяжних невдач російської армії в Польщі й побоювань іноземного втручання в російсько-польські справи, «Того й дивися, нав’яже на нас Європа»,- писав він у цей же час П. А. В’яземському

Безсумнівне прагнення Пушкіна встати на загальнонаціональну точку зору, що захищала державні інтереси Росії: «Смутно було чути толки московського суспільства під час останнього польського збурювання, – писав він пізніше, в /834-1835 роках.- Паскудно було бачити бездушного читача французьких газет, що посміхається при звістці про наші невдачі» (XI, 482). Цими обставинами й був викликаний спогад Пушкіна про велику роль Кутузова у Вітчизняній війні 1812 року й звертання до нього із проханням указати серед сучасних полководців того, хто міг би бути його спадкоємцем у це важке для Росії час. Кінець вірша говорить про те, що в цей час Пушкін не бачив серед воєначальників гідного спадкоємця Кутузова:

Але храм – у молчанье занурений,

И тихнув твоєї могили лайливої

Незворушний, вічний сон.

Вірш не міг бути опублікований у зв’язку з песимістичною оцінкою, що втримувалася в ньому, сучасних важких військових обставин Росії. Тільки після узяття Варшави Пушкін повідомив текст вірша дочки Кутузова Е. М. Хитрово із вказівкою, що «вірші ці були написані в таку мінуту, коли дозволено було впасти духом–слава богові, цей час минуло» (XIV, 225, 436).

Очевидно, Пушкін просив Е. М. Хитрово не поширювати вірша, тому що інших рукописних списків його, крім пушкінського автографа в зазначеному листі до Хитрово, за цей час не виявлено. Не опублікував його й сам Пушкін. І тільки в 1836 році, коли у зв’язку з надрукованим у третій книжці «Сучасника» пушкінським віршем «Полководець» (про Барклае де Толли) з’явилася спеціальна брошура одного з – родичів Кутузова, що містила обвинувачення Пушкіна чи ледве не в наклепі на великого героя 1812 року, Пушкін у наступній книжці «Сучасника» виступив з «Поясненням», наприкінці якого говорила: «Слава Кутузова не має потреби в похвалі чиєї б те не було, а думка віршотворця не може не підняти, не принизити того, хто скинув Наполеона й підніс Росію на той ступінь, на якій вона з’явилася в 1813 році. Але не можу не засмутитися, коли в смиренній хвалі моєї вождеві, забутому Жуковським співвітчизники мої могли підозрювати низьку й злочинну сатиру – на той, хто ніколи вселив мені наступні вірші, звичайно неварті великої тіні, але щирі й излиянние з душі». Далі приводилися перші три строфи вірша, завершені словами «і проч.» (XII, 134).

У ці роки Пушкін, що майже зовсім відмовився від опублікування в пресі нових ліричних добутків, починав сприйматися широкими читацькими колами як поет, що зупинився у своєму розвитку, що цілком вичерпав себе

Саме тут варто шукати джерела й причини різкої зміни відносини до Пушкіна з боку демократичної критики того часу, у тому числі й Бєлінського. «Тридцятим роком скінчився,- писав Бєлінський в 1834 році,- або, краще сказати, раптово обірвався період Пушкінський… Його співробітники, його товариші по художній діяльності, доспівували свої старі пісеньки, свої звичайні мрії, але вже ніхто не слухав їх… Період Пушкінський, відрізнявся какою-те бешеною маниею до віршування; період новий, ще в самому своєму початку, зробив рішучу похилість до прози… Романтизм – от перше слово, що оголосило Пушкінський період; народності – от альфа й омега нового періоду» (I, 87-91).