Ганна Ахматова

У вигляді Ганни Ахматовій вражає багато чого… Мені подобається, що вона зуміла відстояти своє право бути не просто ученицею, коханою й дружиною Миколи Гумилева, але право бути поетом. Гумилев спочатку пишався дружиною, що складає вірші, але незабаром його серцю стала миліше просто дружина – домашня, зручна, звичайна. Ахматова ж не пішла з вибраного шляху

Ця жінка досягла високого звання «Поет». Вона не визнавала слово «поетеса». Отут різниця не тільки в граматичній категорії. Це роль, це звання й покликання. І роду отут бути не повинне. Поет – це поняття загальне

У моїй пам’яті ще засів той факт, що сина Ахматової й Гумилева кілька разів заарештовували, хоч «син за батька не відповідає», та й батько-те не був ні в чому винуватий, а його розстріляли… Який страшний час – нізащо могли вбити людини, без суду й наслідку. Дійсно, життя людська «гірше воші, таргана», як у Достоєвського. І що ж виходить: прав Розкольників, коли затверджує: хто багато посмітив, той у них і прав? Якими низьк і мерзенними мені здаються люди, які організовували цькування поета, жінки, штовхали її на безвихідність, на голодну смерть. І незважаючи на все це, Ганна Ахматова залишалася на цій землі, не хотіла покинути свою батьківщину навіть у найважче для неї час

Ганна Ахматова – жінка, поет, громадянин, і її історія – це лакмус, на якому проявляються всі лиха особистості й суспільства XX століття