Ідейно – композиційна роль сцени в театрі вар’єте (по романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита») – Булгаков Михайло

Однієї із причин, що спонукали «професори чорної магії» Воланда «у годину небувало жаркого заходу» відвідати столицю, є його прагнення познайомитися з москвичами. У так званих «московських» главах ми бачимо переважно одиничні образи московських жителів, вихоплених з юрби. На перших сторінках роману перед нами проноситься строката низка таких персонажів, як невдачлива Аннушка, що розлила масло на трамвайних шляхах, середньої руки поет Рюхин і, нарешті, незворушна кондукторша трамвая, що заборонила котові Бегемотові їздити в суспільному транспорті. Своєрідним апофеозом теми московського побуту можна вважати неймовірні події, що происшли в театрі вар’єте. Що ж виявляє сцена сеансу чорної магії? У чому її ідейна й композиційна роль?

Воланд, що поставив своєю метою з’ясувати стан сучасного суспільства, безпомилково вибирає Степино вар’єте як об’єкт своєї уваги, оскільки саме тут на дешевих поданнях, супроводжуваних жартами недалекого Бенгальського, можна лицезреть разлакомившихся московських громадян у достатній кількості. Симптоматично те, що жителі столиці, що мають прекрасні можливості відвідувати музеї й гарні спектаклі, зупиняють свій вибір на бездарні шоу, организуемых що попиває Лиходеевым і финдиректором Римським, що мріє про зсув начальника. Обоє вони, будучи атеїстами, несуть своє покарання, але тлін невір’я торкнувся не тільки правлячої верхівки, але й всієї Москви в цілому. Із цієї причини Воланд із такою легкістю намацує хворі струни в душах наївних глядачів. Фокус із зачарованими грошовими купюрами різного достоїнства валить зал для глядачів у повний захват. На цьому простому прикладі великий маг виявляє всю дріб’язковість і жадібність людишек, що борються за право «наловити» рекордну кількість етикеток від «Нарзану», що з’ясувалося згодом. Картина морального розкладання, описана Булгаковим, була б зовсім обтяжуючої, якби не безглуздий випадок з конферансьє, якому попросту відірвали його дурну голову. Однак мертвотні на перший погляд обивателі, що закостеніли у своїх життєвих пересудах, ще здатні на жаль:

«Простити! Простити!» – пролунали спочатку окремі… голосу, а потім вони злилися в один хор…» Після цього феномена людської жалості чарівник велить «надягти голову» назад. «…Люди як люди, – містить він, – люблять гроші, але адже це завжди було…»

Однак фокус із грошима – не єдина спокуса, уготованное хитромудрою зграєю для московських жителів. На сцені виникає незвичайний магазин з жіночим одягом і аксесуарами, і ця надзвичайна подія настільки вражає не глядачів, що вірять у чудеса, що вони не зауважують зникнення головного мага, що станув у повітрі разом зі своїм кріслом. Роздача безкоштовного одягу, що пропадає після сеансу, є своєрідною метафорою психології московського обивателя, упевненого у своїй захищеності від зовнішнього миру й навіть що не припускає про те, що й він перебуває під владою обставин. Ця теза підтверджується на прикладі ситуації з «почесним гостем» Семплеяровым, завзято потребуючим «негайного викриття» всіх показаних раніше фокусів. Анітрошки що не стушувався в цій ситуації Фагот негайно «викладає» високоповажній публіці поднаготную важливого пана з його численними зрадами й зловживаннями службовим становищем. Після отриманого «викриття» збентежений діяч культури стає «деспотом і міщанином», одержуючи вдобавок удар парасолькою по голові

Все це немислиме феєричне дійство одержує відповідне завершення під какофонію «урізаного» музикантами маршу. Задоволені своїми витівками Коровьев і Бегемот зникають слідом за Воландом, а приголомшені москвичі розходяться по будинках, де їх очікують нові приводи для подиву…

Сцена в театрі вар’єте є своєрідною моделлю більше важливої події роману – балу в Сатани. І якщо обдурені глядачі персоніфікують собою лише дрібні пороки, те пізніше ми зштовхнемося із самими великими грішниками всього людства